Приїхали ми на день народження нашого хрещеника Вані. Йому виповнилося 10 років. З чоловіком вирішили не скупитися і купили йому дорогий планшет. Дитині подарунок сподобався, він весь вечір його розглядав. Коли ми подарували подарунок і сіли за стіл, то мати хрещеника сказала:
— Може на Різдво йому комп’ютер подаруєте, бо планшет йому не потрібен. Його я собі заберу. Чоловік здивувався зухвалості цієї жінки. Марія була нерідною матір’ю Вані. Його справжня матір трагiчно пoмepла. Батько вирішив, що синові потрібна мати і тому одружився вдруге. Жінка мені ніколи не подобалася.
Завжди Ваню обpaжала. Могла в кут на годину поставити чи гoлoдом морити, батько знав, але мовчав. Йому так було краще, він від ранку до ночі на роботі, а дитина на дружині. Та й він вважав, що раз карала, то значить син цього заслуговує. Ванька ж мати рідну пам’ятав і добряче за нею сумував. Якось він розповів мені, що Марія одягала речі мами і сміялася: — Ось це у неї старенький стиль був.
Як лякало виряджалася. Тепер зрозуміло, чому чоловік її особливо не згадує. — Розповідала вона комусь по телефону. А Ваня все чув, і йому було прикро за маму. За столом Марія знову причепилася до нас через подарунок. — Ось моїй доньці ви минулого дня народження подарували спортивний костюм.
Чи не думала, що дітей ви розрізняєте. Чоловік їй стримано відповів, що Ванька нам доводиться більше ніж просто хрещеник. А її дочка нам навіть не рідня. Вона навпаки мала подякувати нам, що ми до її дочки ставимося так само добре, як і до Вані. І ніколи її не відокремлюємо від нього. Перед нашим виходом вона нагадала про комп’ютер.
— Тож нам чекати на Різдво комп’ютер? Просто Маринка до 9 класу переходить, їй по навчанню потрібен. Та й Ваньці теж скоро знадобиться. Марія вважала, що ми якісь олігархи. Нам би своїм дітям комп’ютер купити, а потім уже про інших думати. Турбувалася вона не про Ваньку, а про свою недолугу доньку. Чоловік відповів, що їй би не завадило закатати губу назад.
