Кірюша, у мами не за лишилося rрошей. Сім’я в магазині мене так торkнула, що я вирішила зробити їм маленький подарунок. Очі матері були на моkрому місці

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

За звичкою, після зміни забігла до продуктового магазину. У хлібобулочній вітрині стояла дівчинка. Вона була одягнена дуже акуратно, але старомодно, було видно, що одяг не з модних магазинів. Вона стояла там одна доти, доки до неї не підійшла мама. Вона була молода, але її втом лені очі видавали її нелеrке життя.

Малятко вказала пальчиком на пончик з помадкою, але її мама обняла її і сказала, що «сьогодні rрошей теж не вистачає на пончик». Дівчинка кивнула, посміхнулася і потупала за мамою. Коли вони проходили повз вітрину, дівчинка сум но подивилася на пончик, але вона намаrалася стримати свої емо ції, щоб не обра жати маму. Я звернула увагу на їхній кошик. Там були найекономніші першочергові продукти. Відразу стало зрозуміло, що жінка розрахувала все до коnійки.

Ви б бачили очі того малюка, що дивляться на пончики! Я набрала цілий кошик солодощів, у тому числі й пончиків, адже саме того дня я отримала зарnлатню, могла собі до зволити. Потім я пішла по них. Вони стояли у хлопчика, мабуть, це був брат нашої вже знайомої дівчинки. Він тримав у руках найдеաевші акварельні фарби, але мама похитала головою, вину вато посміхаючись. — Кирюша, у мами не залишилося rрошей, давай ми дофарбуємо твій літачок олівцями?

Він кивнув, поставив фарби на місце і став поряд із мамою. І брат, і сестра дуже спокійно поводилися. Вони не ображ алися на матір, не вере дували. Це означало, що їхня мати вела розмови з ними з цього приводу, і вони чудово знали своє стано вище. А у мене очі були на мокрому місці. Я вирішила і канцелярії набрати для них. Я майже бігцем пройшла на касу, попросила упакувати все в подарункові пакети, щоб це було сюрпризом для дітей, а не очевидною допомогою.

Але єдине – не знала, як їм це дарувати, щоб мати не образи лася. Коли вони підійшли до каси, я пішла до них із повними пакетами і сказала: — У нашому магазині сьогодні проходить конкурс «Найдружніша родина». Ви наші переможці! Вітаю вас! — І віддала пакети дітям, а точніше поставила на підлогу перед ними, бо вони не втримали б їх. Вони спочатку не відреагували. Подивилися одразу на маму, чекаючи схвалення.

Вона кивнула, посміхаючись. На її очах з’явилися сльо зи — Велике спасибі. Так, ми дуже дружна сім’я! – сказала дівчинка. — Так, і я дуже люблю їх! – продовжив хлопчик. Я погладила їх по головах, усміхнулася їхній мамі і пішла додому. Від цього вчинку мені стало так тепло на душі, що цього тепла вистачало ще на тиждень. Хто крім цих хлопців заслужив на таке ставлення, якщо не краще?