– Мамо, Сашенька не бачить! – прохрипіла з жа хом Марина… Їхня сім’я була глибоко віруючою. Батько церковний староста, Марина з матір’ю співали в церковному хорі, а чоловік Марини будував церкву… У чому ж вони завинили перед Богом, що він їх карає сліпотою їх п’ятимісячного сина і онука. З позаранку вже були в kлініці. Після докладного обстеження доkтора винесли вердикт: – Необхідна оnерація.
Але гарантій, що зможемо повернути зір малюкові, немає… – Почекаємо з оnерацією, – сказала мати Марини. – Поїдемо до ченця, який зцілює глухих і сліпих. Завтра поїдемо. В інший район… Чернець дивився на Марину. Мовчки, довго. У тієї вже мурашки по тілу пішли, коли чернець заговорив: – Не скаржся на Бога, дочко… Згадай пташенят… Марину як блискавкою шарахнуло.
Як то, в далекому дитинстві, вони, Марина з сусідом Васею, залізли на дерево і виявили пташине гніздо. Там були три пташенята. – А давай їм очі виколем. Подивимося, що вийде, – запропонувала дівчинка. – Еге ж. І лапки скрутимо. Потім поховаємо, – підтримав її Васька. Пташки так гірко пищали… – Боже мій! – Марина згадала, що у Васьки ноги почали відмовляти ще по молодості. – Покайся перед Богом, проси прощення донечка. І я буду молитися за синочка твого, – промовив старець. – Господь милостивий. Сім днів молився над хлопчиком чернець, тримаючи долоню над його очима.
– Тепер можна і до ліkарів, – нарешті сказав він. – Вилікують вони твого синочка. Як чернець і сказав, операція пройшла успішно. Відразу зір сто відсотковим не став. Але спочатку він розрізняв фігури, потім вже і м’яч ганяв з друзями у дворі, і книжки читав. Хотіли відправитися всією сім’єю на уклін ченцеві, але той вже nомер, вилікувавши тисячі хво рих. Син Марини виріс, закінчив школу, дружину привів, діти у нього здо рові. А Марина щодня, при молитві поминає старця-цілителя.
