Мені було вже 29, а із нареченими мені все не щастило. Раптом до нас по роботі перевели новенького – високого красеня з темним волоссям і небесно-блакитними очима. Його безіменний палець був вільний, і тоді я вирішила: треба брати бика за роги. Такого шансу могло б більше не бути. Я почала шукати зустрічі з Максимом, носила йому пироги, кликала на каву під час перерви. Загалом виявляла свій інтерес, як могла.
Мої праці дали свої плоди – Максим за місяць запросив мене на побачення. Я завжди закінчувала роботу раніше за нього, тому він сказав, що заїде за мною після роботи. — Мамо, уявляєш, я йду на побачення! Не можу в це повірити, — я раділа, як підліток, якого вперше запросили на побачення. Побачення пройшло бездоганно. І друге, і третє, і четверте. Максим був романтиком. Щоразу він вигадував нові способи мене дивувати.
Так і жили ми побаченнями. Потім побачення перетекли у ночівлі. Максим винаймав квартиру, а я приватно залишалася в нього. Можна сказати, жила з ним, бо мама мене бачила вдома рідше, ніж Максим. Якось у мене з’явилися сумніви, і я просто так вирішила зробити тест на ваrітність. Він виявився позитивним. У моїй голові всі «полички» перекинулися. Я не знала, що робити далі, адже я була за міліметр від ганьби. Коли я сказала про це Максимові, ми були на роботі.
Того дня він пішов рано. Я вже думала, як я повернуся до мами зі своїми речами та з ваrітним пузом. Увечері я повернулася додому до Макса. Відчинивши двері, він не kинув мені в обличчя пару кислих слів, а навпаки, став на коліно і сказав: — Олен, виходь за мене заміж. На весіллі були всі мої родичі, друзі, родичі та друзі чоловіка.
Я навіть не встигла тоді з його родичами познайомитись, бо людей було kатастрофічно багато. Однак я помітила, що протягом усього весілля за руку з моєю вже свекрухою ходила маленька дівчинка років трьох-чотирьох. — Дорогі мої, — свекруха підняла за нас келих, — бажаю вам щастя, безмірного кохання. Будьте один одному опорою та підтримкою.
Оленко, я впевнена, що я знайшла довгоочікувану дочку, Макс — люблячу дружину, а Анжеліка — дбайливу матір. Мої очі в мить закруглилися. Далі все було в тумані. Ще день весілля не закінчився, а я вже хотіла подати на розлу чення. Виявилося, Анжеліка – дочка мого чоловіка від четвертої дружини, уявляєте? Дружина наро дила доньку, залишила її і втекла. Після цього випадку моє життя пішло начебто на прискореному записі.
Ми з Анжелікою сподобалися один одному. Вона любила зі мною обійматися, дуже швидко назвала мамою, а з сином як допомагала. Ось із Максом ми довго не потягли. Розлу чилися за два роки. Проте я забрала Анжеліку до себе і стала розлу ченою із двома дітьми. Це якось не дуже мене хвилювало. Я повернулася на роботу, колишня свекруха часто допомагала з усім.
Ще за 2 роки до мене свататися прийшов колиաній однокласник. Цей ду рень, виявляється, любив мене все життя. Дізнавшись про моє розлу чення, вирішив скористатися нагодою. — Де ж тебе чорти носили весь цей час? – часто жартома кажу я. Денис став прекрасним чоловіком та батьком двох моїх… наших дітей. Він прийняв мою малечу, як своїх.
