Син Сергій поспішав машиною до вокзалу. Коли він приїхав, то вийшов із машини, а потім допоміг вийти своїй матері Надії. -Ну ось, дарма поспішали. Ще цілих 40 хвилин є. -Нічого, синку, я почекаю в залі очікування, а ти йди. Сергій обійняв маму та поїхав. А Надія пройшла до зали очікування, побачила одне вільне місце та попросила жінку прибрати її сумку з сидіння.
Жінка невдоволено прибрала. Через 40 хвилин поїзд прибув, і Надія неквапливо пішла до свого вагона. Син жив у місті, а Надія у невеликому селищі. Їхати треба було до останньої станції, тож жінка сіла на місці біля вікна. Вона часто приїжджає до міста до сина у свята і у вихідні. Йому з сім’єю їхати в селище довго, та й робити нічого. У купе оселилися ще дві жінки такого ж віку, як і Надія.
І вони почали говорити про життя, переважно про дітей. -У нас у сусідки така історія сталася. Син у неї до столиці поїхав, одружився. Ось уже й онуки пішли. А сусідка у селі жила. Так от син до неї з’явився і каже, мовляв, треба її бyдинок у селі продавати, щоб перший внесок за iпотeку віддати. Вони там із дружиною вже вирішили велику квартиру купити у столиці, трикімнатну.
А сусідка у сина питає, що їй куди подітися, не на вулицю ж. Син сказав, що вона буде з ними у квартирі жити. Що ж, продали бyдинок, переїхала вона до міста. Поки онук був маленький, сусідка їхній родині була потрібна, все допомагала по господарству, з онуком сиділа. Потім у школу його водила, на різні секції. А як онук виріс, то все.
Стала вона непотрібною, син її в бyдинок для літніх людей віддав. -Ой, а в мене зовсім інша історія. У нас на селі одна пара не могла мати дітей. Взяли з дитячого будинку хлопчика років 5. Виріс він у них дуже гарною людиною, одружився, потім діти, як у всіх. Тільки батьки вже старі стали, померли один за одним. Син повернувся до них у хату.
І тут сусіди стали питати, за скільки він бyдинок збирається продавати. А син відповідає, що весь бyдинок — це велика пам’ять батьків, і продавати він нічого не буде. А буде своїх дітей сюди привозити і про бабусю з дідусем розповідати. Ось такі вдячні діти також є. Надія слухала ці історії та думала, як добре, що її син сам облаштував своє життя. І він не вимагає з матері її грошей та дома. Надія ростила сина одна, і була рада, що він виріс гідною людиною.
