Півроку тому мама мені подзвонила і почала скаржитися на тата. У них шлюб з великою різницею у віці: мамі сорок, а батькові вже шістдесят. Вони непогано уживалися, але потім батька відправили на пенсію, і він більше не міг працювати. Пенсія у нього маленька. Як тільки він перестав приносити гроші в сім’ю, мама вирішила, що батько більше не потрібен.
Вона, наговоривши багато безстороннього, попросила його забрати, мовляв втомилася вона хво рого старого утримувати. Ми відразу приїхали, забирали батька з температурою, приниженого і сумного. Його дуже зачіпало таке ставлення дружини, адже все життя він намагався про неї піклуватися і забезпечувати.
Ми привезли тата додому. Скоро, отримавши належний догляд, він видужав. Спочатку він відчував себе дуже ніяково, намагався зайвий раз не виходити зі своєї спальні, але потім повністю освоївся. Тато допомагає з онукою: водить її в садок, чекає в спортивній школі, гуляє з нею. Коли до нас переїхав батько чоловіка, тато і зовсім розцвів.
Зі Степаном Петровичем вони відразу знайшли спільну мову, часто грають разом в шахи і балують внучку з подвійною старанністю. Степан Петрович теж не сидить без діла і допомагає нам по господарству. Він не соромиться пилососити і іноді підробляє сторожем, вносячи свій невеликий внесок у наш загальний бюджет. Ніхто не просив його про це, але так він відчуває себе корисним.
У батьків чоловіка шлюб, навпаки, ранній. Вони одружилися, коли їм тільки виповнилося вісімнадцять і відразу завели дітей. Три місяці тому його дружина пішла до іншого чоловіка, який на десять років молодший. Степан не став боротися за квартиру, взяв і переїхав до друзів. Ми з чоловіком порадилися, і вирішили запросити його жити до нас, адже Степан Петрович відмінна людина. З тих пір ми живемо у великій дружній родині. Побут у нас влаштований добре, а конфліктів практично не трапляється.
