Ми з Ігорем одружилися вісім років тому. Ми з одного села, жили на одній вулиці. Потім поїхали в місто вчитися, і доля нас звела. Через три роки у нас народилася донька. За всі ці роки спільного життя ми жили бідно, так як багато витрачали на оренду квартири. На жаль, власного кутка у нас не було. Але незабаром свекруха зробила нам хорошу пропозицію.
— Мила, мама вирішила допомогти нам придбати квартиру, тільки у неї є одна умова. Ми повинні додати відсутню суму, і купити трикімнатну квартиру. Вона хоче, щоб ми всі жили разом. І найголовніше, квартиру повинні оформити на її ім’я. Я була категорично проти. Але потім чоловік переконав мене, що не має значення, на кого оформлена квартира, все одно вона залишиться нам.
До того ж, ми обидва добре розуміли, що без її допомоги ми б не обійшлися, тому погодилася. Так ми стали жити разом. Ми жили дружною родиною до тих пір, коли я заваrітніла. Коли настав час полоrів, чоловік вирішив поїхати зі мною. Він дуже хвилювався. Свекруха теж не могла сісти на місці. Вона ходила туди-сюди у кімнаті і повторювала: «хоч би він був здоровим».
Я не розуміла, чому вони так хвилюються, адже під час моєї першої ваrітності, коли я наро дила доньку, вони були спокійні. Запитала у чоловіка, в чому ж справа. Він відповів: «у нас народиться син, мій спадкоємець. Важливо, щоб він був здоровим!» Полоrи пройшли жа хливо. Я пролежала в реа німації дві доби.
Коли відкрила очі, до мене підійшов ліkар. — Доброго дня. Я головний ліkар. Мені потрібно сказати вам щось дуже важливе. Не хвилюйтеся, ваша дитина жива, просто у нього є синдром. Ви можете відмовитися від нього, багато хто так роблять. Але знайте, що вашої вини тут немає. Вашому чоловікові ми вже повідомили.
Тоді я зрозуміла, чому за ці два дні ні чоловік, ні свекруха не з’явилися, адже надто хвилювалися. Я в перші кілька хвилин не розуміла, що відбувається. Але я не була готова відмовлятися від мого сина. — Я не буду відмовлятися. Він мій син! — Добре,- сказав ліkар,- тоді принесіть малюка.
Мати повинна нагодувати. Увечері з’явився чоловік. — Ну що? Написала відмову від дитини? — Що? Ти відмовляєшся від нашої дитини? — Хво рий спадкоємець мені не потрібен. Правильно говорила мама, ти вже стара для ваrітності. Якщо ти забереш дитину, то забудь, що я твій чоловік. Мама хотіла написати дарчу на онука, а зараз не буде.
Загалом, вирішуй сама, — сказав чоловік і пішов. Нас виписали. Ми поїхали додому, але свекруха нас вигнала. Чоловік стояв і не діяв. Я забрала доньку, і ми поїхали до моєї подруги. А свекруха стала поширювати чутки, мовляв, я сама хво ра — раз народила таку дитину.
