З чоловіком познайомилася, коли мені було 27 років, а йому лише 19. Звісно, його батьки були проти, а його мама завжди ненавиділа — просто терпіти не могла мене. Вона зви нуватила мене в тому, що я, нібито, зіпсувала життя молодому синові, мовляв, він хоче веселитися та радіти життю, а не будувати сім’ю та носити на собі важку ношу.
Ну, якщо чесно, я не знаю, про яку важку ношу йшлося: він нічого не робив, не працював, не допомагав по дому. Мені було дуже важко жити під одним дахом із жінкою, яка мене нена виділа. З ранку до вечора я працювала бухгалтером у великій компанії, а надвечір підробляла. Я збирала гроші, щоби купити квартиру, але мого чоловіка це взагалі не цікавило. Йому були цікаві лише тусовки, веселощі з друзями.
На роботу влаштовуватись він не хотів. Я намагалася зрозуміти його, адже він ще дуже молодий, і заплющувала очі на всі його посиденьки з друзями. Свекруха мала квартиру, яку вона здавала. Вона запропонувала купити у неї житло та переїхати туди. Ми винаймали кімнату в комуналці. На той час я дізналася, що ваrітна.
Пропозиція свекрухи була дуже доречною. Усієї суми у нас не було, я віддала лише половину, решта домовилися, що віддамо пізніше. За її словами, вона пішла на це лише заради онука. Незабаром до мене прийшов мій чоловік і сказав, що він більше мене не любить і хоче розлу читися. Мені стало дуже прикро.
Він був готовий покинути сім’ю заради своїх розваг? Він так і не зрозумів, і не зрозумів, що таке сім’я. Навіть новина про ваռітність не вплинула на нього. Різниця у віці все одно робить своє. Після цього я зрозуміла, що потрібно виходити заміж тільки за чоловіка, який старший за тебе хоча б на 10 років. Я не буду будувати стосунки з молодими.
