— Танечка, я для вас котлет нажарила. Золотисті, апетитні. Сьогодні у мене особливо смачні вийшли. — Лариса Петрівна, ну ви ж знаєте, що ми не їмо рибних котлет. Навіщо їх привозите? — Ну насмажила дві сковороди. Куди нам з чоловіком стільки? Ось і привезла вам гостинців. Така розмова між мною і свекрухою відбувається регулярно.
Вона раз у раз приносить якесь рибне блюдо. Вже скільки разів їй повторювала, що ми з її сином не вживаємо карасів, без толку. Не хоче слухати. Свекор мій завзятий рибалка. З кожної риболовлі приносить відра два карасів. А дружина не знає куди їх подіти. Мій чоловік дивитися на карасів не може. За роки життя під батьківським крилом наївся цієї риби досхочу.
А свекруха тягне улов до нас на бартер. Нам карасів, спійманих її чоловіком, їм продукти з нашого холодильника. Природно, анітрохи не цікавлячись моєю думкою. — Так, що це у нас? Сир? Шматочок прихвачу. А тут у нас копчена ковбаса? Візьму пів палиці. Я ж ділюся з вами рибою. А з недавніх пір свекруха приходить з подругою. Типу гуляли, зголодніли, зайшли чайку попити.
Чайку, ага. Після них доводиться йти в магазин, щоб поповнити запаси. Але я придумала спосіб, як без сkандалів відвадити свекруху від навали на нашу кухню. На наступний день, після приходу до нас свекрухи з подругою, я вирушила до неї з візитом у відповідь. Моя свекруха ненавидить східну кухню, тому я прихопила з собою суші. І подругу. Прийшовши до неї, я витягла з пакета гостинець і полізла в її холодильник.
Витягла звідти каструлю з супом і поставила на плиту грітися. Потім виставила на стіл яловичі котлети і салат олів’є. Заявила, що чоловік любить олів’є, тому половину я заберу з собою. Другу половину ми з подругою з’їли на місці. Свекруха тільки невдоволено хмурилася. Поївши, ми з подругою подякували гостинній господині за смачні частування. І пішли. Не забувши захопити з собою салат. Вже два місяці свекрухи з карасями не бачити…
