Мене виховувала одна мати. Тато, як тільки дізнався, що мама вагітна, то відразу пішов від неї. Вона зберегла дитину і вирішила, що зможе народити та виховати одна. І в неї все вийшло. Коли я пішла до школи, то в мене з’явився вітчим. Відносини з ним були нормальні, але по батькові та прізвище у мене були татові. І я знала, що десь він є, мені дуже хотілося його знайти.
Я розпитувала маму, але вона про нього нічого не говорила. Коли я постаршала, то сама постаралася його знайти, і в мене це вийшло. Здобула його номер телефону, але він сам відмовився розмовляти зі мною. Мамі я про свої пошуки нічого не сказала, не хотіла її засмучувати. І ось недавно мені прийшла новина від юриста, що батько пішов із життя, і мені переходить вся його спадщина.
Виявилося, що він так і не зміг побудувати свою сім’ю, я — єдина його донька. Але помер він досить рано, було щось з печінкою. І спадщину я отримала добру, а не якийсь старий. Це була простора квартира у сусідньому місті. Якщо її продати, можна цілий будинок у мене в рідному місті купити. Я прийшла до мами з такою звісткою. Але вона не була така рада, як я. Вона сказала мені відмовитись від квартири.
-Нам нічого не потрібно від цієї людини. -Але мама, людини вже нема, але є квартира. Навіщо віддавати її державі, хай вона буде компенсациєю за всі ці роки. -Вчини як знаєш, але я проти. Я не розумію позиції мами. Все одно я скоро виходжу заміж, і мені з чоловіком ніде буде жити, так можна всі ці питання з житлом вирішити прямо зараз.
