Рано-вранці Стелла знайшла записку на столі. «Сподіваюся, що ти до вечора звільниш мою квартиру. Я люблю іншу. Про алі менти не може бути й мови, я доведу, що це не моя дитина».

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

Олексій вийшов із вагона і зітхнув. Зітхнувши чисте морське повітря, він пішов далі. Від запаху квітучого бузку на нього наринули спогади. Він наро дився і виріс у цьому місті. Колись він був щасливий у цьому місті, він тут зустрів своє перше кохання. Він був щасливий, поки не побачив її в обіймах іншого . Не вислухавши її пояснень, він поспішно поїхав. Він боявся наробити дурниць. І ось минуло чотири роки. Душевна рана загоїлася, і він зміг повернутися до рідного міста. — Льошка! Синку! Чому ти не попередив? — Якось несподівано вийшло. Я просто куnив квиток та приїхав. Трохи відпочивши, Олексій вийшов прогулятися набережною.

Олексій пройшовся набережною, а потім звернув до парку. У парку його увагу привернула молода білява жінка з дитиною. Малюк був щасливий, граючи з матір’ю. Коли він підійшов ближче до тієї жінки, він впізнав Стеллу. Побачивши погляд улюблених блакитних очей, серце його стислося. Він втратив голову, як і шість років тому. -Стелла?! Привіт. Отак зустріч. Це твоя дитина? -Так, моя, — сказала вона. — Привіт малий. Я Олексій, а ти? -Я теж Олексій, — простягаючи йому руку, сказав хлопчик. -Ти мій тезка, виходить, — сказав Олексій, вдивляючись йому в обличчя. Риси малюка йому здалися дуже знайомими та рідними. — Зайдемо до нашого кафе і трохи посидимо?

— Запропонував він. Стелла погодилася і встала з лави. «Яка ж вона гарна! Не дарма, я її тоді називав зірочкою» — подумав Олексій. Біле мармурове обличчя й золоте волосся справді надавало їй зоряної зовнішності. Вони в кафе балакали, пили каву. Було враження, що не було цих чотирьох років розлуки. Олексій не міг пробачити, що тоді не вислухав її, він з кожною хви линою все більше розумів, що він її так само сильно любить, як тоді. Вона розповіла, що кинула балет, бо чоловік був проти . Олексій не втримався і спитав: «У тебе хоч якісь почуття лишилися до мене?» -Це не важливо, Олексію, я одружена. Надто пізно про це говорити.

-Повертайся до мене, я і Льошку вси новлю, любитиму як рідного. Я тебе люблю. -Ні, ти не знаєш його, все не так просто. Пробач мені вже час. Вона встала, щоби піти, але Олексій не міг її відпустити. Він обійняв її, а вона притулилася до нього. Він міцно притис її до себе. -Добрий вечір, я вам не заважу? Стелла здригнулася, почувши голос чоловіка. -Де дитина? -Він там грає, — сказала вона, не підводячи очей. Чоловік простяг йому руку. -Володимир, -сказав він. -Олексій, — простягаючи йому руку сказав Льоша -Ого, та ти тезка мого сина, виходить. Олексій з ненавистю дивився на нього. Це через нього він її втра тив. Володимир уважно дивився на нього, потім погляд перевів на сина. Вони мовчки вийшли з кафе. Він довго дивився вслід сімейній парі, що віддалялася. Йому стало так само боляче, як раніше.

Він зрозумів, що не зможе жити в тому самому місті поряд з нею. Бути так близько, і в той же час так далеко. Він вирішив, що вранці рано першим поїздом поїде назад. Володимир цілий вечір не розмовляв із нею. Він добре пам’ятав Олексія. Тепер побачивши його так близько, він зрозумів, на кого схожий його син. Він був у люті. Маля заснув, а Стелла сиділа поруч із ним. Найбільше їй хотілося взяти малюка і бігти до ко ханої людини. Їй було нестерпно жити поруч із ним. Володимир увійшов до кімнати і жестом покликав її. Вона вийшла на кухню, їй було байдуже, що він зробить. Після зустрічі з Льошею їй було байдуже, що він зробить з нею.

Він був непередбачуваний у гніві. -Льоша не мій син? Відповідай лише чесно. -Так, він син Олексія. Я дізналася про ваrітність після весілля. Я тобі не зрад жувала. Він нічого не сказав. Уранці вона на столі знайшла записку. Вона не могла мріяти, що він її так легко відпустить. Вона взяла дитину і пішла до Олексія. Його мати сказала, що Олексій поїхав на вокзал. -Ти і зараз мене одну із сином залишиш? Знову хочеш втекти від нас? — Запитала Стелла. Олексій не очікував побачити її тут. За півроку у всьому місті були афіші з її фотографіями. -Синку, тримай цей букет, ми мамі подаруємо. Адже вона теж дуже хвил юється, – сказав Олексій і обійняв сина