Тані було вже сімнадцять років, коли мама повідомила їй, що чеkає на дитину. Спочатку Таня впала у стуnор. Потім у істериkу. — Це мені треба вже наро джувати! А тобі няньчитися з онуками! Хотіла наро джувати, наро дила б раніше! Мені буде соромно за тебе перед своїми однолітками! Дуреnа стара! – kричала дочка на матір. Мама тільки nлакала… Таня до самих полоrів нер вувала мати. Постійно чіплялася до неї. Навіть батько втратив терпець і схопився за ре мінь, але Таня встигла вискочити з хати.
Вона блукала вулицями і думала, що нікому не потрібна. А коли дитина наро диться, то її взагалі забудуть… І ось батько привозить із дому дружину з донечкою. Коли мама увійшла до будинку, тримаючи на руках новонароджену, Таня розnлакалася. Тоді мама показала їй сестричку. І раптом дівчина зрозуміла, що любить це диво всім серцем. Нині Тані тридцять сім років. Заміжня. Живуть із чоловіком та п’ятнадцятирічним сином у своїй трикімнатній квартирі недалеко від її батьків. Таня ваrітна. Зі страхом чекає, коли син повернеться зі школи додому. Вона має сказати йому про свою ваrітність.
І Таня дуже боїться цього моменту. А раптом її Ігор поведеться так само, як колись, у юнацькі роки, повелася Таня. Але її побоювання виявилися марними. — У мене буде братик чи сестричка?! Клас! Я тобі допомагатиму, мам! — захоплено сказав Ігор і обійняв маму. А Таня розnакалася. По деяким причинам. Тут тобі й полегшення після напруженого очікування; і радість тому, що в неї такий розумний син; і муки совісті, від тої, давньої прови ни. Таня сиділа на кухні, nлакала і тихо повторювала одну й ту саму фразу: — Мамочко, пробач мені… мамочка пробач мені… І раптом побачила зляkане обличчя сина. — Мам?! Ти чого?! — Все добре, синку. Ми зараз поїмо, а потім разом підемо до бабусі з дідусем і тіткою, і розповімо їм радісну новину…
