Син з невісткою залишили внучку на бабусю стареньку і зникли. Через кілька років, вони повернулися, і бабуся не вірила своїм очам.

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

У неї перед очима відводили сина в наручниках. Через місяць у двері подзвонила дівчина, в руках новонароджений малюк з очима як у сина. — Вибачте, я так більше не можу, — сказала вона, залишила дитину і всі rроші що у неї були, — я стільки встигла набрати, ще раз вибачте. Передайте, що любила. Вона вже стара, але на ногах, сили ще є. Зуміла виростити онука, віддала в школу. Вже скоро син повинен повернутися. Але хлопчик не чекав батька. І звинувачувати його не можна. У житті його не бачив. Маму теж не знав, тільки те, що сильно любила його і, що їй шkода.

Скоро син повернувся. Довго плакав, просив вибачення у матері і дякував, що сина виростила. А дитина по початку і не розумів, хто він. Але потім звик, та так, що татом називав. Полюбив він батька, і він його сильно. Мати нарешті розслабилася. Важко старій жінці таку відповідальність нести. Але одного ранку прокинулася і побачила записку на столі: «їду, мені без неї важко». І знову все заново. Вона собі місця не знаходила, так як на цей раз дитина вже доросла, розуміє, що батько кинув його. А у неї здоров’я вже не колишнє, трохи в ліkарню не потрапила.

Знову чергове перше вересня, знову дитина без батьків. Одного разу, повертаючись додому зі школи з онуком, побачила в під’їзді сина і невістку. Вони сяяли від щастя. Виявилося, син їх не кинув. Він поїхав за kоханою, довго її шукав, і нарешті знайшов. Вона не вийшла заміж, серце не полюбило іншого. Минув рік. Син з невісткою оселилися в сусідньому будинку, працювали, але про бабусю не забули. Вони були нескінченно вдячні їй, що виростила онука і пробачила їх, а зараз ще няньчиться з новонародженою онукою, яка так схожа на неї.