Після того, як не стало Віри та Олега, доньку та сина Олега подали на суд, щоб отримати частку від квартири їхньої матері. Я не стала терпіти таку зраду і вирішила провчити їх.

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

У молодості я працювала дояркою і непогано заробляла. Мій чоловік був трактористом. Ми мали маленьке господарство, ми жили добре. Згодом у нас народилася дочка Віра. Вона була чудовою дівчинкою і мала величезне добре серце. Віра вирішила, що має навчатися в інституті та стати агрономом. Так вона й зробила. Вона вчилася і одночасно побувала у різних країнах, експериментувала, впізнавала щоразу нові речі. В інституті Віра познайомилася з Павлом, вони покохали одне одного і незабаром побралися. Павло був дуже серйозною людиною і дуже любив Віру. Колись він був одружений, але дружина пішла від нього та залишила з чоловіком двох дітей, Любу та Олега.

Спочатку Віра хвилювалася, чи зможе вона інтегруватися в сім’ю, але діти прийняли її дуже добре. Віра любила їх як своїх дітей. Вона дуже хотіла мати своїх дітей, але в неї не вийшло. Незабаром Віра стала відомим спеціалістом своєї справи та почала добре заробляти. Держава дала їй будинок із ділянкою. Віра вирощувала там різні рослини. Вона казала, що ця хата була її притулком. Олег і Люба виросли і роз’їхалися різними містами, щоб влаштувати своє життя. Віра дуже сумувала за ними. Якось Віра відчула себе дуже погано і потрапила до ліkарні.

Ліkарі попередили Павла, що її стан вк рай т яжкий. За два місяці Віри не стало. Павло був дуже пригнічений цим. Коли я запитала, чому Люба та Олег навіть не прийшли попрощатися з мамою, Паша відповів, що мали справи. Я дуже засмутилася, бо моя дочка 20 років виховувала їх як своїх. Серце Павла не витримало горя і за тиждень його теж не стало. Через деякий час я отримала листа від адвоката Олега та Люби. Вони зажадали частку із квартири їхньої матері. Вони гадають, що я сільська бабуся і нічого не розумію. І навіщо мені квартира у місті. Але після всього цього я їм нічого не віддам.