У мене є єдиний син, але останні 5 років ми з ним не спілкуємось. Я одна зараз на пенсії, чоловік пішов від мене, тепер ще й без сина залишилася. А все почалося із весілля. Я не знала ту дівчину, котра стала дружиною мого сина. Сам син нічого мені про неї не розповідав, тож мені здавалося це дуже дивним. Відразу після весілля я помітила, що син від мене став віддалятися. Він не приходив до мене додому, він дзвонив мені вкрай рідко. Одного разу я приїхала до них у квартиру, у сина був день народження. Я хотіла привітати, купила тортик. Але двері відчинила його дружина, невдоволено подивилася на мене.
А потім так гордо сказала, що на мене не чекали і взагалі я не цінний гість. Син у цей час мовчки пішов до іншої кімнати, як зомбований. Може, вона його чимось приворожила, я не розумію. Але після того син зовсім перестав мені дзвонити, обірвав усі зв’язки. Я вирішила продати свою дачу, все ж таки мені однієї квартири в місті вистачало. На гроші з дачі я вирішила почати добре жити, мандрувати, витрачати на себе кохану. Адже більше нема на кого. Син із дружиною не збиралися заводити дитину найближчим часом.
Для мене це було дивно, все ж таки вже обом під 30 років. Але я вирішила, що буде правильно невеликою частиною грошей від дачі поділитися із сином. Він приїхав, забрав гроші і навіть дякую не сказав. Також мовчки пішов. Я не впізнаю свого хлопчика, таке почуття, що я йому зламала життя, що він так мене уникає. Його батько вчинив зі мною так. Чоловік пішов від мене до молодшої дівчини. А я тоді залишилася одна – із сином маленьким на руках. Напевно, це йому батьківські гени передалися, раз тепер він також жор стоко чинить і зі мною.
