Так склалося в житті, що тепер я свекруха, адже син одружився, і тепер я маю ще й невістку. До того, як мій син одружився, я від своїх подружок дуже часто чула скарги на своїх невісток, вони були і дріб’язкові і серйозні, я якось намагалася завжди нейтральною бути в цьому питанні: вислухаю та й мовчу. Мені здавалося, що вони самі винні в тому, що у них не складаються стосунки з дружинами їх синів. Але тепер, коли я сама стала вже свекрухою і зіткнулася з такою ж ситуацією, моє ставлення, чесно кажучи, повністю змінилося в цьому питанні. А вся справа в тому, що як би я не намагалася бути хорошою свекрухою для дружини свого сина, ця жінка все перевертає так, як їй одній потрібно, хоча я нічого поганого ніколи їм не бажала. І їй абсолютно байдуже, що при цьому відчувають інші.
Її не цікавить і не хвилює, що її дії і слова можуть заподіяти людині горе. Ось їй потрібно так, а все, що хочуть інші її зовсім не цікавить. Після весілля мого сина, я намагалася на вихідні приготувати щось з того, що він любить, і приходила до них у гості, щоб пригостити, ну, і заодно побачитися зі своїми дітьми. Спочатку мого сина і його дружину все влаштовувало, всі були задоволені. Мої свіжоприготовані страви наминали за обидві щоки, особливо невістці все подобалося. Мені було приємно, звичайно, що мої старання не проходять даром, що мене цінують і добре ставляться до мене, думала, що маю теплі і щирі відносини зі своїми дітьми. Дуже приємно спостерігати, як твої гостинці з задоволенням зникають зі столу, а ти бачиш лише задоволені обличчя.
В один з вечорів, коли я прийшла в гості до дітей, сина ще не було вдома, він ще був на роботі. Ми з невісткою сіли пити чай. Все було як завжди, з однією лише різницею: невістка все ніяк не могла зважитися, щось мені сказати. Після довгих роздумів вона сказала, щоб я не приходила до них так часто, краще нехай мій син їздить до мене в гості. При цих словах в її очах був якийсь такий неприємний вогник злості. Після цієї розмови я, природно, перестала взагалі ходити до свого сина. Він регулярно був у нас в гостях, але завжди сам, дружина з ним не приходила ні разу. Мене це і тішило, і засмучувало одночасно. Я завжди намагалася, щоб у нашій родині був мир і взаєморозуміння. А ця жінка все зруйнувала своїм егоїстичним ставленням до родичів чоловіка. На скільки я все бачу і розумію, то від мене тут нічого не залежить.
Нещодавно у нас народився онук. Ця радість для нас безмірна. Ця крихітка приносить стільки щастя, що хочеться жити і радіти життю. Ми з чоловіком все також намагалися сильно не набридати невістці, і ходили до них в гості дуже рідко, і то, коли нас запрошували до себе. Але онука ми намагалися вивезти на прогулянку, щоб не з’являтися перед її очима занадто довго. Нам з дідусем було цілком достатньо. Але недавно невістка сама мені подзвонила і запропонувала посидіти з онуком у них вдома, поки вона сходить у своїх справах. А найприкріше, що вона не попросила, а запропонувала, як ніби це мені потрібно, а не їй! Тобто вона, виходить, не може переступити через свою гордість, вибачитися за ті слова і просто по-людськи продовжувати з нами спілкуватися, ми адже батьки її чоловіка; я добре виховала свого сина для неї! Невже ми, своїм ставленням до неї, не заслужили елементарної поваги і розуміння з її боку?
Я трохи подумала, все зважила і сказала, щоб онука вона привезла до нас, так як вона сама ж заборонила мені приходити до них додому зайвий раз, і я не хочу бути присутньою довго в їх будинку і набридати комусь. Після цих слів вона трохи стихла, і погодилася привезти онука до нас додому. У цей день ми вдосталь поспілкувалися з хлопчиком, він такий милий і забавний. Яке ж це щастя, коли є маленьке рідне дитя! Тільки ось мене тепер хвилює питання: як вести себе з невісткою? Продовжувати відплачувати їй тією ж монетою або бути розумнішими і перестати ображатися? Заради онука я готова зробити перший крок. Чи оцінить це дружина сина і чи потрібна я їй взагалі? Життя і час покаже, але я вже не буду такою дурною, адже я теж людина і маю свої гідність і гордість.
