На виписку приїхали всі родичі. Вони були в захваті від малюка. Всі були такі захоплені новим членом сімейства, що зовсім не звернули уваги на мій стан. На моєму обличчі був похмурий і задумливий вираз обличчя. У голові було багато тривожних думок. Після nологового будинkу ми повинні поїхати з дитиною в однокімнатну халупу. Як ми там помістимося із трьома дітьми? Чому це питання нікого не хвилює? Усі вимагають онуків, але ніхто не хоче нам доnомагати.
Мої батьки торік родали свою трикімнатну і купили однушку і двійку. Двокімнатну залишили собі, а однокімнатну переписали на мою молодшу сестру, хоч у неї навіть сім’ї поки немає. Виходить, що мені зовсім не дісталася спадщина. Батьки чоловіка не краще. Вони мають трикімнатну квартиру та дачу. Я не раз просила поступитися нам хоча б дачу на якийсь час, щоб ми могли накопичити на власне житло. Вони мені відмовили, аргументувавши тим, що там відпочивають, мовляв, вона їм потрібна. Чому світ такий несправедливий? n
