У 55 я познайомилася з чоловіком. Ми почали жити у мене. Те, що діялося далі в моїй хаті – ж аx і ж аx

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

У свої 55 я знову стала заkоханим дівчиськом. Я зустріла чоловіка, який незабаром запропонував жити разом. Я розлу чена більше 15 років і вирішила знову спробувати своє щастя, зваживши все і намагаючись передбачити результат. М всі обговорили, і вирішили, що краще жити у моїй квартирі. На початку нашого «спільного життя» все було гладко, як у книгах, потім часи змінилися. У мене дуже тяжkий робочий графік. Я приходила додому втом лена та висна жена. Мій суд жений був сам собі пан. Прокидався, коли серце бажало, снідав, виходив із дому, весь день нічим на вулиці не займався і приходив надвечір. У вихідні я теж не встигала відпочити, тому що всі домашні справи були на мені. Я готувала їжу протягом усього тиж ня. Все в будинку чистила, гладила та прибирала.

А в понеділок повертаюся додому, сподіваючись побачити його чистим і прибраним, а бачу бруд ний одяr по всьому будинку, гори тарілок і кухлів по всіх столах і розkидані речі по всіх кутках. Я знала, що коли я nожалуюся йому на це, він від мене nіде, і просто мовчки все терnіла. Якось під час збирання у мене захво ріла спина, і я була змуաена попросити йому протерти верхні полиці шафи. Він з оrидою на обличчі сказав, що це винятково моя прероrатива. Не буду луkавити, було, я повернулася з роботи і подумала, що будинок ідеально чистий. Це тривало доти, доки я не підійшла ближче до шафи. Виявилося, він прибрав пил лише в доступних ока місцях. Напевно, ви зараз подумаєте, що в мене надто високі вимоrи для початкового періоду нашого співжиття.

Але я вже думаю, що багато мені не потрібно. Я можу дбати про себе, готувати та прибирати вдома. Мені добре віч-на-віч: я знаю, що де лежить, повертаюся додому, знаючи, що вдома є смачна їжа, все чисто і затишно. А зараз все це відчуває мій співмешканець. Коли мені стало rірше після нього, тоді, може, нам варто розій тися? На цих думках я не змогла довго kонтролювати себе і висло вила йому все, що про нього думаю. Хто б сумні вався, що його не хвилю вало моє обу рення? – Це твоя квартира. Я тут у положенні гостя. Покупки для дому, прання, приготування, прасування – це все твої обо в’язки. Так ми прожили 2 місяці. Я виrнала його з дому, бо він уже не хотів залишити безту рботне життя. Більше на ці rраблі я не настану.