– Кохана, ти не забула, ми завтра до мами їдемо, треба вишні зібрати, – нагадав Віктор своїй дружині. Мама Віктора жила в селі, за годину їзди від міста. Невелике господарство, ділянка, сад із фруктовими деревами – скрізь потрібна була допомога. Старший брат Віктора жив за п’ятсот кілометрів, а молодша сестра Олена у сусідній області, але теж за дві години їзди від батьківського будинку. Тому основними помічниками були Олена та Віктор. – Пам’ятаю, – відповіла Галя, не відволікаючись від ноутбука. Їй до понеділка треба було зробити звіт. Вона вела бухгалтерію в кількох організаціях і, щоб звільнити собі вихідні, Галя намагалася завершити все сьогодні. – Завтра ще Олена приїде допомогти, – сказав Віктор. – Угу, добре, – відповіла Галя, так само не відриваючись від роботи.
Приїхавши зранку в село, Вітя з Галею відразу взялися до справ. Поки Віктор косив, Галя прибрала у хаті. Коли прибирання було закінчено і трава скошена, сіли снідати. В цей час приїхала Олена. Поснідавши та поспілкувавшись, вирішили всі разом зібрати вишні. Вишневих дерев було п’ять, де два з них великі. Вітя з Галею пішли в садок, а Олена залишилася прибирати зі столу. Зібравши вишню з одного дерева, вони перейшли на інше, але Олена так і не з’явилася. Віктор зайшов у будинок і спитав у неї: – Ти збираєшся йти вишню збирати? – запитав брат. – Так, йду, йду, – з легким роздратуванням відповіла Олена, продовжуючи розмовляти з матір’ю. – Оленко, йди допоможи вишню зібрати, потім поговоримо, – сказала мама, коли Віктор вийшов. – Та годі, мамо, – махнула рукою Олена, – встигну ще, нехай поки вони збирають.
Віктор з Галею зібрали вишню з другого великого дерева, але Олени не було. Залишилось зібрати вишню лише з маленьких дерев, де ягід не дуже багато. – А з цих дерев нехай Олена збирає, – сказав дружині Віктор. – Ходімо відпочинемо. Поки Віктор заносив відра з вишнею на веранду, Галя зайшла до хати. Побачивши Олену, яка продовжувала розмовляти з мамою, Галя сказала: – Ми тебе так і не дочекалися, – усміхнулася невістка. На що Олена їй відповіла: – А що на мене чекати? Ви приїхали вишні збирати, ось і збирайте, – єхидно сказала вона. – То ти теж, начебто, вишні приїхала збирати, – нагадала їй Галя. – Я до своєї мами приїжджаю, а ти до свекрухи – ось і працюй, а мені побалакати хочеться, відпочити, – раптом сказала Олена. Від такої відповіді мама ойкнула:
– Та що ти таке кажеш! А Галя підняла брову і спокійно сказала: – Ось саме, що ти до мами приїжджаєш, тому й допомагати маєш їй ти. А я в працівники до тебе не наймалася, щоби ти мною понукала, – так само спокійно продовжила Галя. Олена хотіла їй відповісти, але в цей час у будинок зайшов Віктор. Так як двері на веранду були відчинені, він чув всю розмову. Він з-під лоба глянув на сестру і відкарбувавши кожне слово, сказав: – Більше Галя в цьому будинку нічого не робитиме! Ти будеш сюди їздити щотижня і робити все сама. І спробуй тільки не приїхати. – Ох, ох, – сказала мама, – це я винна зі своїми розмовами! – Знову ти заступаєшся за Олену!
– висловив Віктор мамі. – Я чув усю розмову. І чув все, що сказала Олена. Можете розмовляти скільки завгодно, тільки запам’ятайте раз і назавжди: Галя – моя дружина, а не ваша працівниця! – А що я сказала? – спробувала відмовитися від своїх слів Олена. – Я ж пожартувала. Вона розуміла, що сказала зайве і якщо Галя не допомагатиме, то вся робота ляже на її плечі. Та й сваритися з братом та його дружиною їй не хотілося. – Невдало пожартувала, – відповів їй Віктор. – Тепер будеш сама все робити, поки не порозумнішаєш і жартувати не навчишся. Вітя з Галею, звичайно, допомагати не перестали, тільки Олена такі демарші вже більше не влаштовувала.
