Алла не була красунею. Та й зріст у неї був метр дев’яносто. А враховуючи, що з п’ятнадцяти років вона працювала, щоб допомогти матері виростити молодших братів і сестер у неї ще й були міцні, мозолисті руки. Тож до своїх двадцяти п’яти років дівчина вже вирішила, що чоловіка їй не бачити. Будучи на весіллі у сусідки, Алла сиділа собі в кутку та насолоджувалася музикою та танцями інших. Ніхто її танцювати не запрошував. Через три дні до їхньої хати постукали. — Відчиняйте двері сватам! Мати Алли розгубилася. Кого сватати прийшли? Сонечці ж тільки шістнадцять виповнилося! Про Аллу навіть не подумала.
А сватати прийшли саме за нею. За Сергія, барабанщика музикантів із весілля сусідки. Там Сергій побачив її та покохав. Але вигляд у нього… Хлопець метр шістдесят, щупленький. Але Алла з матір’ю погодилися. Ох, скільки обра зливих прізвиськ їм односельці вигадали. Найнешкідливішим було Тарапунька зі Штепселем (були такі коміки на радянській естраді). Але подружжя не звертало уваги на шпильки сусідів. Жили в коханні та злагоді. І незабаром зовсім інші промови пішли про них. — Який добрий господар Сергій. І будинок відремонтував, і Алла у нього вся розквітла. Не те, що наші чоловіки, тільки nити вміють…
— Говорять Сергій чи не щодня квіти своїй Аллі дарує. І з дітьми допомагає… І ось у них ювілей. П’ятдесят років весілля. За ці роки Алла зігнулася, зрівнялася у рості із чоловіком. Приїхали діти, онуки. — Ви собі уявити не можете, як мені було nрикро чути глузування односельців. Щоночі nлакала, а мій Сергій завжди мені казав, щоб я не звертала уваги. Головне, що ми одне одного любимо. І зараз, після стількох років спільного життя, я впевнено можу сказати, чоловіка краще за мого Сергія я собі ніколи б не знайшла. Мені з ним дуже пощастило.
