Ми родиною повернулися з відпустки. Класно відпочили в Єгипті. Тепер налаштовувалися до робочих днів в нашому чотириповерховому, панельному будинку. Будинок старий, мешканці, вже в третьому поколінні, виросли разом і з повагою ставляться один до одного. Дійшовши до під’їзду, я побачив іномарку, припарковану на дитячому майданчику. Діти обережно обходили її, щоб навіть випадково не доторкнутися до машини. Розуміли, що машина не з деաевих. Я копнув по колесу, змусивши увімкнутися сигналізацію. Через хвилину з під’їзду вискочив розніжена дівиця: — Хамло, ти що тут витворяєш?! — розкричалася вона, побачивши мене поруч зі своєю тачкою.
— Мадам, ти свою промову контролюй. Трохи довше парковка. Став свою машинку туди. А тут діти грають. — Своїх дітей у мене немає, а чужі мене не хвилюють! — Хвилюють чи ні, це твої nроблеми. А закон треба дотримуватися. — спокійно кажу я. — Я дивлюся ти не знаєш, хто мій чоловік! Він тебе виверне навиворіт! — Ну давай, тягни свого благовірного. Поговорю з ним по-чоловічому. Як подивлюся, людську мову ти не розумієш, а бруднитися з бабою мені не з руки. Чекав її чоловіка годину. Приїхав чорний джип. З нього вийшов пузатий, лисий стариган. Його тільки за гаманець можна любити.
І з місця в кар’єр, почав лаятися і спробував схопити мене за грудки. Отримавши під дих зігнувся, лаятись перестав, бо став хапати повітря ротом, як риба, викинута на берег. Його дружина заверещала як пожежна сирена, мовляв вона на мене в суд подасть. Потім схопила свого татуся за руку, повела його додому. Я трохи почекав, потім знову штовхнув в колесо машини мадамки. Вона вискочила, лаючись відігнала свою машину на стоянку, потім туди ж перегнала машину свого татуся. Звичайно, до правоохоронців вона не звернулася. Та й інші теж. Адже всю цю епопею моя дружина знімала на телефон…
