У мене є дочка, звати її Олена. Олена ходить до 3 класу. Ми живемо у мегаполісі, тому завжди відвозимо доньку до школи та забираємо додому. Вона маленька людина у цьому величезному місті, тож саму ми її ніколи не відпускаємо. Все завжди було добре, Олена добре ладнала з однокласниками та вчителями, хоч і душею компанії не була. Але завжди виникає одне (а може й більше) «але». Якось Олена, коли ми прийшли додому, почала плакати і розповідати, що хлопчик із 4 класу ображає її. Може некрасивими словами обізвати, може книгу чи сумку кинути, буває за кіски, смикає. Ми поговорили з дружиною і вирішили поки що дати дітям самим розібратися. Але це була наша помилка. Хлопець почав не просто діставати Оленку, а перейшов до рукоприкладства. Почав сильно штовхати дочку та бити.
А хлопцем він був досить габаритним і в рази сильнішим за маленьку, тендітну дівчинку. Я вирішив, що настав час діяти, не залишати це все на самоплив. Поговоривши зі вчителькою Оленки, справа дійшла до директора. Але це не допомогло. Нам порадили, щоб Олена просто не виходила із класу на перервах і все. Це абсурд! Вона має сидіти у класі і не виходити через якогось хулігана, який не вміє нормально спілкуватися з дітьми? Він б’є і ображає не лише мою Оленку, а й інших дітей із її класу. Бач менших бити вирішив, бо вони слабші. Тому я зробив те, за що ви можете почати мене засуджувати. Але я більш ніж впевнений, що саме з цим малим не допомогли б ні розмови, ні покарання батьків, ні розмови з психологом. Я почав навчати доньку прийомам самозахисту. Як вириватися, як блокувати удари чи захват.
І показав один прийом, який спричиняє кровотечу з носа. Не критично, але я чудово знаю як таких задир лякає сам її вигляд. Оленка спортивна дівчинка, вже давно ходить на художню гімнастику, тому сила в неї є. І виду крові вона не боїться, у будь-якій ситуації тримається, зберігає холодний розум. Ось так я потренував дочку приблизно 5 днів і настав день ікс. Прийшовши до школи, почувши чергові неприємні слова і отримавши тумаків, до того ж сильних, Олена вирішила, що настав час йому розплатитися за всі образи. І, як я її і вчив, сильно зарядила кривднику в ніс. Та так, що в того пішла кров струмком. Страх, паніка, його забрали до медпункту. Прибігли батьки і одразу вирушили разом із сином та вчителькою до класу Олени. Він жалібно вказав пальцем на Олену і його батьки почали kричати.
Мовляв, як вона посміла вдарити їхнього сина. Олена намагалася пояснити, що це він почав перший, але батьки її й слухати не хотіли. Тоді почали вставати інші діти, розповідати, що і як він робив, як він ображав їх. Кожен із скривджених дітей розповів усе. Той хлопчик так і не перепросив, батьки його теж, але після цих подій він не чіпає вже нікого, а тихенько грає в телефоні в ігри. Можете засуджувати мене, але вважаю, що саме з такими хлопцями не впорається словами. Поки хтось не дасть відсічі, він не зрозуміє. Адже думає, що йому нічого не буде за його вчинки. Олена ж силу більше не застосовувала, але тепер має гарну навичку на майбутнє. Краще бути озброєним і ніколи не скористатися цим, ніж обеззброєним у скрутній ситуації.
