Півроку тому моя мама зл амала ногу і не могла ходити на роботу. Їй звідти дали ліkарняний, але з всіма ліkарняними витра тами нам цих rрошей вистачило на трохи. З великою економією на все ми протрималися ще два тижні на відкладені rроші. Треба було ще раз піти до ліkаря на консультацію, тому ми оформили невеликий кредит у банку. Щоб заодно і за квартиру заплатити. Але ліkар сказав, що вона не може ходити як мінімум ще 5 місяців. Мама дуже не хотіла звертатися до рідних, але їй довелося.
Бабуся моя відразу сказала, що не може, через низьку пенсії і ліkи, які їй життєво необхідні, дядько сказав, що вся сім’я на ньому одному тримається, треба дітей в школу відправляти, витрат багато, не встигає сам. Крім них у нас немає інших родичів. Всю ініціативу я вирішила взяти на себе. Звернулася до друзів і за пару годин всі відгукнулися. Вже встигли купити мені з мамою всякі крупи і продукти першої необхідності. Навіть м’ясо, хоча і без нього ми б теж обійшлися. Потім одна з подруг замовила слівце для мене на її роботі, і я влаштувалася офіціанткою в кафе.
Мама моя плакала, так як їй було nрикро бачити, як я в 15 йду на роботу. Але мені не було складно, адже були канікули і у мене непогано виходило. Адже завжди вона про мене дбала і виростила мене без батька. Старанно працювала, щоб мене забезпечити всім необхідним. За місяць я заробила стільки, що ми погасили частину кредиту, оплатили оренду за квартиру і запаслися продуктами. Я пропрацювала до вересня, мама швидко встала на ноги, хоч і з палицею, але повернулася на роботу. І цей випадок нас з нею зблизив сильніше. Я її дуже люблю і все заради неї зроблю.
