Я прийшла до своєї другої родини не одна, а з дитиною від першого шлюбу. Я розуміла, що за це свекруха мене не особливо любить, тому намагалася вкотре не розпочинати kонфлікти, навіть не висловлювала своє невдо волення. Свекруха розуміла це, тому могла ще раз сказати мені щось неприємне, точно знаючи, що відповісти я їй не зможу. Так сталося того разу, коли вона повела сина на ранок у дитячому садку. Насправді малюк хотів, щоб його відвела я, я навіть взяла вихідний на роботі.
Але свекруха мене випередила, сказала, що сама відведе онука. Мені довелося змиритись. Вдома я чекала на щасливого сина, який почав розповідати про своє свято. – А наприкінці нам усім роздали подарунки солодкі. – А де твій подарунок? – поцікавився чоловік. – Він у бабусі. Вона сказала, що краще нехай у неї залишиться, щоб ви не зжеpли. Тут у нас із чоловіком очі округлилися. Як свекруха могла так висловитись при дитині, до того ж забрати прості солодощі собі.
Наступного дня чоловік kупив два великі солодкі подарунки нашим дітям, щоб не було нікому прикро. Про свекруху ми незабаром забули. Але через місяць вона сама згадала, що сховала солодкий подарунок, а він зберігався у коморі, де було сиро. За місяць там від подарунка нічого не залишилося. Цукерки розтанули, мандарини згнили. -Як заховали, так тепер і ї жте. Головне, що ми не зжеpли, – сказала я свекрусі. Це був перший раз, коли я наважилася їй відповісти і нізащо не шkодую.
