Після весілля з Павлом ми почали жити у квартирі моєї матері. Паша був приїжджим із села, жив тут на орендованій квартирі. Мама квартира трикімнатна, всім місця вистачило б. А ще у моєї мами дуже доброзичливий та адаптивний характер, тому я не сумнівалася, що ми уживемося. Не відразу, але я помітила, що з його переїздом змінилася поведінка моєї мами. Вона почала якось рідко виходити з кімнати. -Мам, тебе якось присутність Паші бентежить? Мама відмахувалася, казала, що все гаразд. Ну я і подумала, що вона просто бентежиться, а потім з часом звикне.
Якось після роботи рано повернулася додому та почула rучні звуки з нашої квартири. -Тетяно Петрівно, я ж вам сто разів казав, щоб ви менше ногами човгали, коли ходите, дратує ж! І їжте у своїй кімнаті, ви пристойно їсти не вмієте, завжди все розливаєте! Я різко увійшла до квартири. Мама сиділа на дивані, стиснувшись у грудочку, а Паша великий кінь над нею стояв. Варто йому було побачити, як він зб лід як полотно. -Речі свої збирай, – холодно сказала я, – зовсім ненормальний, як ти з моєю мамою розмовляєш, живучи в її будинку? Він намагався виправдатися, щось белькотів, але я слухати не хотіла, сама почала збирати речі.
