Я вийшла за Антона з великого кохання. Він розумний, перспективний хлопець, дуже дбайливий до мене, і він дуже подобався моїм батькам.Його мама, Світлана Григорівна, теж завжди була добра до мене. Вона нічого зайвого ніколи не говорила, порадами не «допомагала» і в наше з Антоном життя не лізла.Ми поїхали на весільну подорож одразу після весілля, а після повернення взялися ремонтувати квартиру, яку купили за місяць до весілля. Все йшло чудово доти, поки в ході ремонту я не стала часто втомлюватися. Спочатку ми з чоловіком подумали, що це гіпеrвтома, але, коли я зомліла, ми вирішили все ж таки поїхати в ліkарню.Лikар швидко нас «заспокоїв». Виявилося, я вагітна. Точніше він заспокоїв чоловіка, а не мене. Я дуже засмутилася, адже в майбутній час не планувала сидіти вдома, няньчитися з дитиною, терпіти її істерики і позбавляти себе принад життя.
Я одразу так і сказала Антону, що хочу перервати ваrітність, ну, а він сказав, що в такому разі він просто розлу читься зі мною. Я дуже любила чоловіка, не хотіла з ним розлуч итися, тож залишила дитину.Що я залишила дітей, а не дитину, ми дізналися прямо перед пологами. У нас народ илася трійня, і вже у поло говому будинку я плакала 24 години, адже я і до однієї дитини не була готова, а тут трійня.Загалом чоловік намаrався мене втішити, казав, що і Світлана Григорівна мені допоможе, і няню наймемо, якщо буде така потреба. Світлана Григорівна була на пенсії. Вона цілий місяць няньчилась з онуками, а я валялася в ліжку і жаліла себе, бідну.Через місяць я зібрала речі та пішла. Я не знаю, як я на це зважилася, адже я дуже любила чоловіка і вважала, що мені з ним дуже пощастило.Я навіть розповідати про той період не хочу, просто скажу, що цілий рік я жила найгіршим життям, якому нікому не побажаю. За рік я набралася сміливості поговорити з рідними.
Вони грубими словами сказали, на що я перетворилася і розповіли, як живуть мої діти, чоловік і свекруха. Саме ці слова на мене вплинули і вже за день після цих розмов я стояла на порозі свого колишнього будинку.Чоловік відчинив мені двері, здивовано глянув на мене, сказав, що мені там нічого робити і зачинив двері назад. Мені вже втрачати нічого. Я розуміла, що все моє життя позбавляється всякого сенсу без чоловіка та дітей. Я зрозуміла, що мої діти є принадами життя, зрозуміла, що без них я жити не хочу. Я пішла та сіла на тротуар перед нашим будинком. Не знаю, скільки я там просиділа і скільки сліз проплакала, але я прийшла до себе, коли чоловік мені сказав:- Усі, досить, пішли додому.- Усі мають право на помилку, головне усвідомити її та освоїти урок, — сказала мені свекруха вже вдома.Я обійняла її, подякувала, навіть навколішки встала. Такої мудрої жінки, як Світлана Григорівна, я у житті не бачила.З того часу ми живемо у мирі та любові. Я божеволію за своїми синочками. Рідні не згадують про цей випадок, а я не можу забути.
