Моя мати кинула мене і розбила мені серце але я все одно вдячний долі, що життя склалося саме так.

ВСЕ ОСТАЛЬНОЕ

Моя мати народила мене, коли їй виповнилося шістнадцять. Моєму таткові було стільки ж. Ну і звичайно, коли він дізнався про вагітність моєї матері, то не захотів брати тягар відповідальності за дитину в такому ранньому віці. І після мого народження вони дуже швидко розлучилися. Коли мати зрозуміла, що вона не потрібна йому, а тим більше їхня дитина, втратила будь-який інтерес до мене. У результаті мене виростили та виховали бабуся з дідусем. У вісімнадцять років вона поїхала з новим хлопцем до іншого міста, і не підтримувала зв’язку з батьками. А мої старі не шкодували ні сил, ні часу, ні грошей, щоб я був щасливий, здоровий, добре одягнений і взутий.

Я ніколи не забуду цього і вдячний їм за все до кінця свого життя. Дідусь ходив у море, а бабуся займалася моїм вихованням. Я вважаю саме їх своїми справжніми батьками, щоправда, ласкаво їх називаю «мої старі». Якось, коли мені було дев’ятнадцять років, ми гуляли на весіллі однієї нашої родички, і моя матуся теж була там. На той час вона встигла одружитися вже втретє. І в неї було дві дівчинки. Я дурень, так щиро зрадів новини, що маю дві сестри, що захотів познайомитися з ними. Ну і заразом поставити матусі наївне запитання «Чому ти мене покинула?».

Але краще б цього не робив. Та як отримав наступну відповідь: — Ти просто моя помилка молодості. Мав рацію твій батько, коли казав, що треба було робити аборт. Байдуже промовила мені в обличчя ці слова, розвернулась і пішла. Через кілька років вона згадала моє існування, коли дізналася, як я добре влаштувався в Москві і просила прихистити в себе одну з сестер. Їй не подобалося у гуртожитку, який був при університеті. І моя матуся не знайшла нічого розумнішого, ніж звернутися з цим питанням до мене. А їй байдуже відповів, як коли вона мені: — Жінко, ви помилилися номером. І вимкнув дзвінок. Життя – це бумеранг, і варто пам’ятати про це!