Мені було дванадцять років, коли нас із мамою покинув батько. Я виросла без тата, і це дуже вплинуло на моє життя. Але й життя з ним мене не менше змінило. Все, що я пам’ятаю про батька, це те, як він поводився з моєю мамою. Пригадую випадок, коли ми були утрьох на ринку. Всі ж знають цих веселих продавців і як вони жартують, щоб залучити клієнтів. Мама так і заговорила з одним із них. Батько, коли побачив усміхнену маму, прямо на ринку влаштував сцену ревнощів. Боже, ми боялися йти додому. Знали, що на нас чекає там.
Зазвичай будь-який скандал у сім’ї закінчувався рукоприкладством з боку батька. Я не знаю, чому батько так чинив з мамою. Він був дуже ревнивий; звідки ця недовіра до оточуючих, я теж не знаю. Чому він пішов від нас? Тому що його друг сказав йому, що моя мама нагуляла мене. Зовні та й характером я не схожа на батька. У нас справді немає нічого спільного. Найприкріше, що батько цьому повірив. Черговий скандал із рукоприкладством закінчився його виходом із сім’ї. Більше я не бачила батька і нічого про нього не чула. Він кинув нас у найважчу хвилину.
Мамі доводилося працювати у двох місцях, щоб ми хоча б не голодували. Пізніше я закінчила школу, вступила самотужки до інституту, паралельно знайшла роботу за спеціальністю. Зараз ми з мамою точно не нічого потребуємо, і я дуже їй вдячна. Нещодавно батько знайшов мене – в інтернеті. Вибачається, хоче відновити спілкування. Говорить, що змінився. Я не можу пробачити його, а друзі мені кажуть дати йому шанс. Ось ви уявляєте, як я мамі в очі дивитимусь, якщо пробачу його? Я мамі не розповідала про наше листування. Колись вона не стала навіть аліменти з нього брати. Але, судячи з нашого минулого, я не здивуюсь, якщо зараз на свої алі менти подасть батько.
