З Наталією ми роз лучилися два роки тому, після семи років шлюбу. Просто поступово зрозуміли, що зовсім різні, майже чужі люди, і не бачили сенсу продовжувати далі наші відносини. У нас з Наталею є чарівна дочка, Міланка. Після роз лучення, ми залишилися друзями з колишньою дружиною, я залишив їм з дочкою квартиру, і кожні кожні вихідні забирав Мілану до себе. Скоро я одружився на своїй коханій жінці, Ксені. Ми працювали з нею разом в одній фірмі і, здавалося, були створені одне для одного. Ксеня дуже добре ставилася до моєї доньки, іноді ми разом ходили в кіно. — Дорогий, завтра субота, моя мама чекає нас в гості, — сказала мені ввечері Ксеня. — Добре кохана. В гості, так в гості, як скажеш, — посміхнувся я. — Ром, тільки давай Мілану твою не братимемо з собою. Ти ж знаєш, мої батьки цього не схвалять, — сказала Ксеня. — Що значить «не схвалять»? Твої ж батьки були проти нашого одруження? Навіть навпаки, дуже раділи.
Вони прекрасно знають, що у мене є дочка. Я залишив свою дружину, але не дитину! — обурився я. — Так, ти маєш рацію. Але хіба тобі важко виконати моє прохання? Просто не забирай завтра Мілану, і все. Ти не кохаєш мене? — о6разилася моя дружина. — Ксеня, Ти доросла людина, а поводишся, як примхлива дівчина. Я люблю тебе, але я пообіцяв дочци взяти її на вихідні, і не збираюся її о6манювати через твоїх витівок, — сказав я і пішов спати. На наступний день я поїхав за дочкою. — Привіт, Рома. У мене до тебе прохання. Мені через тиждень потрібно буде виїхати днів на десять. Можна, щоб Міланка пожила у тебе? — запитала у мене Наталя. — Ура, я буду жити з татом! — заплескала в долоні дівчинка. Я посміхнувся дочци, і погладів її по голові. — Звичайно, навіщо ти питаєш? — сказав я колишній дружині. Ми поїхали з донькою додому. — Міланка, нас запросили сьогодні в гості, батьки тітки Ксені, підемо? — запитав я дочк. — Ходімо, тату, я буду добре поводитися, ти не турбуйся, — серйозно промовила дівчинка. — Добре, не буду турбуватися, я ж знаю, що ти у мене слухняна, і вихована дівчинка, — посміхнувся я. Вдома я виявив, що Ксенія вже пішла. На столі я побачив записку:
«Я поїхала до мами, буду пізно». Тобто дружина поїхала одна. Що ж, це її рішення. Мені стало трохи не по собі, і чомусь прикро за дочку. — Міланка, наші плани змінюються, сьогодні ми підемо на каруселі! — сказав я доньці. Цілий день ми гуляли, потім поїли в кафе і пішли додому. Ксені сиділа в кріслі, і дивилася телевізор. Вона холодно привіталася з Міланою і пішла спати. — Ром, нам необхідно серйозно поговорити, — сказала мені дружина через деякий час. — Слухаю тебе, щось трапилося? — запитав я. — Так, відбулося. Так більше не може тривати. Я люблю тебе, і не хочу ні з ким ділити! — сказала Ксеня. — А тобі і не потрібно мене з кимось ділити. Інших жінок у мене немає, так що я весь твій, — усміхнувся я дружині. — Давай тільки без твоїх жартів. Зараз йде мова про твою дочку. Так більше не може тривати. Зрештою, у нас будуть свої діти, і це не нормально, що ти будеш водити в наш будинок Мілану! — промовила жінка. — Ксеня, я не змушую тебе любити свою дочку.
Але ти. якщо любиш мене, повина поважати і її, і ставитися до моєї дитини відповідно. Я думаю, що наша розмова закінчена! — сказав я. Ксенія, як завжди, надула губки і відвернулася. — До речі, забув сказати тобі. Наталія скоро поїде днів на десять, і Мілана поживе поки з нами, — сказав я. Ксеня промовчала. Кілька днів дружина не розмовляла зі мною. Я не знав, що мені робити. Адже я любив Ксеню, але ще більше любив свою дитину. Через кілька днів Мілана переїхала до нас. Ксеня практично не розмовляла з дівчинкою вдаючи, що не помічає її. Мілана відчувала недоброзичливе ставлення до себе і відчувала себе ніяково. — Таточку, тітка Ксенія о6разилася на мене? Я веду себе добре, сьогодні підмітала в квартирі, а вона все одно не розмовляє зі мною, — запитала у мене дочка. — Ні, дитинко, тобі здалося. У тітки Ксені проблеми на роботі, тому вона без настрою. Ти не звертай на неї увагу. Підемо краще мультики дивитися, — сказав я доньці. Через тиждень мені подзвонила Наталя. — Ром, тут така справа, словом, я виходжу заміж, — сказала Наталія.
— Радий за тебе, вітаю! — щиро сказав я. — Розумієш, моя майбутня чоловік наразі не знає про дочку. Ти не проти, якщо Мілана поживе в тебе якийсь час? — запитала мене Наталя. — Я тільки за! Ти ж знаєш, я завжди хотіл, щоб дочка жила зі мною. Не хвилюйся, у нас все буде гаразд. А тобі, бажаю щастя! — відповів я. На наступний день я поїхав до Наталі на квартиру, забрати речі дочки. А коли я повернувся назад, я застав неприємну картину. — Ти недолуга і незграбна, а ще нах абна! Хто дозволив тобі підходити і заглядати в мою тумбочку? — почув я kрик Ксенії … — Тітка Ксеня, що не ла теся, будь ласка, я хотіла витерти пил, і випадково зачепила вашу пудру, я не навмисне, — плаkала моя дочка. У кімнаті я побачив Мілану; дівчинка плакала і тремтячими ручками намагалася зібрати пудру. — Я тобі покажу зараз, як лазити по чужих речах! — заkричала Ксенія, і замахнулася на Мілану рушником. — Зупинись, Ксенія! — kрикнув я. Дружина злякано обернулася, очі її зрадницьки забігали.
— Ромка, ти? Чому ти так рано? — запитала вона. — Чи не забагато ти собі дозволяєш? — запитав я дружину. — Значить так! — вигуkнула Ксенія. — Мені це набридло. Вибирай, або я, чи вона! — А що тут вибирати? Збирай речі, я викличу тобі таксі, — сказав я спокійно. Ксенія розгублено дивилася на мене, не чекаючи такого повороту. Я мовчки дістав валізу з антресолі і простягнув їй. — Вибір тут недоречний, таких як ти, тисячі, а дочка у мене одна, — сказав я. — Ти ще пошкодуєш! На колінах до мене пріползешь! — kричала дружина. — Ксенія, закінчуй цей дешевий спектакль і швидше збирайся, — сказав я і викликав таксі. Після від’їзду дружини мені якось стало легко і спокійно на душі. Начебто я позбувся якогось вантажу. — Таточку, ви через мене пос ва рилися? Це моя провина? — запитала мене Мілана. — Ні, донечко, ти не винна. До речі, у мене є чудова ідея! Я візьму відпустку з завтрашнього дня і ми поїдемо на море. Ти не проти? — посміхнувся я дочки. — Ура! Татко, я так люблю тебе! — промовила Мілана і міцно обіняла мене за шию. Ми обидва відчували себе радісними й щасливими.
