Я дуже хотіла отримати роботу саме в тій синій будівлі в центрі міста. Будівля була такою гарною, відкривався неймовірний краєвид з балкона та панорамних вікон. Але головне було не вигляд і краса, а саме посада дизайнера, яка мені дуже до душі. Ще й зарплата була відмінна, і мої роботи їм сподобалися. Єдине, що їм не сподобалося у комісії, що маю невеликий досвід роботи. А так за всіма критеріями я ідеально підходжу. Мені було так nрикро йти з офісу. Жінка, щоб мене якось підбадьорити, сказала, що треба просто почекати, і вони передзвонять.
Але я чула таку фразу 100 разів, тож більше не повірю в це. Від смутку я пішла в парк, купила пиріжки і какао, сіла на найдальшу лаву, щоб не чути радісних вигуків дітей і безглуздих розмов їхніх мам. І тут до мене на лаву захотів сісти якийсь дивний чоловік. Зрозуміло, що він у нетверезому вигляді. Але назвати його безпритульним не можна. Все ж таки гарний і дорогий одяг – це одразу відчувається на іншому рівні. Він раптом почав розмовляти зі мною. Виявилося, що він директор великої компанії.
Йому негарно зра дила дружина, ось з того моменту він постійно n’є, а зупинитись не може. А я поділилася своїм сумом , що мене не взяли на роботу. Тоді чоловік вирішив з цим розібратися, ми пішли знову в ту синю будівлю. Чоловік увійшов до якогось кабінету. А потім із нього вийшла секретарка і покликала мене. Виявилось, що чоловік є директором саме цього офісу. Тому я здобула це місце без проблем. Я була така рада, навіть свято невелике влаштувала. І після мене все стало виходити, головне – щиро захотіти.
