Олена вийшла з поїзда і зітхнула на повні груди чистим, сільським і рідним повітрям. 10 років тому вона переїхала жити в місто, за багато кілометрів від свого села, де залишила стареньку матір. Батька давно не стало. А її два старших брата після завершення служби в ар мії так і залишилися жити в тих містах і завели собі свої сім’ї. У старшого брата один син, а у молодшого – дві прекрасні дівчинки. Тих онуків, як і дітей Олени, вона не бачила.
І тільки раз на рік отримувала конверт з їх фотографіями. Олена зайшла додому, і мама її почала ридати від радості. Але сльо зи котилися не тільки від радості, але також від образи, яку вона спритно приховувала від дітей. Адже прикро їй, що вона ні з зятем не знайома, ні онуків не бачила. А вона старенька, щоб в такі далекі дороrи їхати. Та й не хоче їх турбувати своєю присутністю. Коли вона побачила, що дітей з нею немає, то не подала уваги, що їй бол яче за таке ставлення.
Але дочка виправдалася тим, що чоловікові не дали відпустку, а їй з двома малюками, та й ще в таку далеку дорогу не впоратися. Бабуся увійшла в становище і не стала далі розпитувати, а продовжила милуватися дочкою, яку так давно не бачила. І намагалася запам’ятати її гарненько, адже не відомо – доживе вона до наступного разу чи ні. І в цей момент з вікна бабуся побачила сусідку, що гуляє з маленьким онуком. Вона все забула, навіть тільки приїхала дочка. Схопила зі столу червоного льодяникау формі півника і побігла зустрічати Ванюшу. Дочка, побачивши цю сцену, сильно пошkодувала, що приїхала одна…
