У молодості я була душею компанії, любила зустрічатися з друзями, брати участь у різноманітних заходах та просто насолоджуватися життям. Моє коло спілкування було широким: я дружила і з дівчатами, і з хлопцями. Саме на одній з таких зустрічей з друзями я зустріла свого майбутнього чоловіка, Максима. Наше кохання було як спалах блискавки, і незабаром ми одружилися.
Минуло вже 27 років відколи ми з Максимом разом, але він досі не може змиритися з моїм минулим. Хоча я давно змінилася і стала більш сімейною, він все ще повертається до моїх колишніх дружніх зв’язків, називаючи мою поведінку “розв’язною”. “Як ти могла так багато часу проводити з іншими хлопцями?” – часто питає він у пориві ревнощів. “Максим, це було давно і ніяк не відбивається на нашому сьогоднішньому дні.
Я обрала тебе, а минуле – це просто сходинки, якими я йшла до тебе,” – намагаюся я пояснити йому, але він все одно продовжує про це згадувати. Це безперервне нагадування про моє минуле ставить мене в глухий кут. Я не знаю, як переконати його, що ті часи давно позаду і вони не мають значення для нашого сімейного життя. “Я люблю тебе і ціную наш шлюб. Але мені боляче, що ти не можеш прийняти моє минуле,” – говорю я йому в черговий раз, коли він знову порушує цю тему. Та й ця розмова вкотре закінчується мовчанням. Мені здається, я вже вичерпала всі способи пояснити, що минуле не повинно заважати нашому сьогоденню. Залишається тільки сподіватися, що згодом він зможе це зрозуміти та прийняти…
