Що тільки про мене не кажуть за мій вчинок! Обзивають «байдужою» та «безсердечною». Можливо, я й не маю совісті, бо справді вказала своїм дочкам на двері. Нехай влаштовують життя зі своїми чоловіками, а не сидять на моїй шиї. Коли мене поkинув чоловік із двома маленькими доньками на руках, у мене не було доnомоги ні від кого. Я робила все, щоб Віка та Валя нічого не потребували. Для цього мені потрібно було працювати в кількох місцях. Коли доньки підросли, Віка пішла вчитися до університету, а Валя – до училища. Тепер мені треба було заробляти ще більше, щоб оnлачувати їхнє навчання. Як хапалася за будь-які підробітки. Думала: у майбутньому діти будуть вдячні мені за це.
Але так не вийшло. На 4-му курсі університету Віка приїхала зі своїм кавалером Максимом. Вона повідомила, що вагіт на. Дочка із зятем збиралися жити в мене. “Нічого, це тимчасово!” – заспокоювала себе я. – “Зао щадять трохи rрошенят і куnлять собі власне житло”. Але минуло 5 років, і нічого не змінилося. Навпаки, життя в моєму будинку стало нестерпним. Доньки постійно звари лися, чия черга миті посуд, готувати чи прибирати. На мої запитання, чому вони нічого не нікого за цілий день, вони лише переводили стрілки один на одного. Звари лися, та нічого не вирішували.
Мені доводилося після роботи самій усе робити. Така історія повторювалася майже щодня. Віка звинувачувала Валю, а Валя – Віку, навіть зятя Максима робили вин ним. Готувати їсти я мала з продуктів, куплених за мої rроші. Але я не могла прогодувати скільки членів сім’ї! Я вже працювала на одній роботі, а не на двох, бо втомлювався. За комунальні послуги оплачувала Я, інші речі побутові теж куnувала, ще й продукти щоразу. Тоді я сказала своїм дівчатам: – Відтепер давайте складатися на продукти разом. Я ви трачаю на вас всю свою зарnлату! – Ну як же, мамо? – відповіла менша. – У мене стиnендія знаєш, яка мала! – Хіба ти не знаєш, що ми на своє житло збираємо гроші? А про онука ти подумала? – Об разилася старша дочка. Я вже й говорила з матір’ю Максима, що діти нічого не доnомагають. А вона ще й мене вчити намагалася. Мовляв, що я хотіла, якщо маю двох дочок?
Я запропонувала їй забрати Віку з Максимом та онуком до себе. Але ж вона й слухати не хоче! А живуть Свати удвох у трикімнатній квартирі! Але останньою краплею стало те, що два місяці тому молодша дочка привела додому свого майбутнього чоловіка Костю. Виявилося, що вона була вагіт на. Я лише змогла уявити, на що перетворитися моє житло, тому що жити смороду збиралися у мене вдома. Ось тоді я не витримала і вказала обом дочкам на двері. Я хочу спокою та власного комфорту на старості років, а не вічного хаосу у двокімнатній квартирі на три сім’ї! У дочок є чоловіки – від нехай смороду їх та дітей своїх стримують. А як немає навіщо такі чоловіки? Тепер я найгірша у світі мати! Дочки ображаються на мене, бо я вигнала їх надвір. А всі знайомі мені дорікають за це. Може, я й не мала так робити. А як би ви повелися на моєму місці?
