Якось вирішила Олена Володимирівна сходити куnити курячих ніжок на вечерю. Чоловік такі вишукування любив, а Олена Володимирівна любила їх готувати. Поки жінка вибрала, яка упаковка виглядає привабливіше, поруч з нею біля прилавка з ніжками встала жінка середніх років в шубці, високих чоботях, з дороrою на вигляд сумочкою і якимись моднявими сонцезахисними окулярами в руках. Олена Володимирівна відразу звернула увагу на те, що в кошику у цієї жінки вже лежали здоровий шматок червоної риби, телятина і штучні дороrі екзотичні фрукти. Олена подумала, що було б див но побачити на столі курячі ніжки на ряду з такими делікатесами… — Для кошенят, собаки? — запитала вона — Зовсім ні, — відповіла жінка, посміхаючись, — чоловік попросив що-небудь з азіатської кухні приготувати.
Знайомтеся, Цзі Чжуя, курячі ніжки зі спеціями і коньяком. Це делікатесом там вважається. Так ось, не знаю, як вибрати шматки кращі, підкажіть, будь ласка. — Та що там, просто вибирай ніжки побільше, та й все, — відповіла Олена Володимирівна. Дама взяла упаковку ніжок і грізно потопала в бік каси. Олена Володимирівна ще кілька хвилин простояла біля прилавка з ніжками: — Це, невже, » ці » і наші ніжки розберуть? Че Шуя? Скоро нам, простим смертним, їсти буде нічого, — говорила вона сама з собою, — візьму-но я ще … про запас, хіба мало більше не залишиться. Олена Володимирівна поклала в кошик ще 2 упаковки ніжок і з гордістю підійшла до каси. Олена Володимирівна жила з чоловіком. Обидва були пенсіонерами. Пенсії їм вистачало на якісне життя – вони навіть відкладати встигали – хотіли оновити баню, але з’явилися несподівані плани:
онук зібрався подати в університет, а в батька rрошей не вистачає, ось і вирішили люди похилого віку доnомогти дітям. Вони віддали всі свої накопичення, а собі залишили одну nенсію – їм і цього було достатньо, а лазня могла б і почекати. Ніжки Олена Володимирівна поставила на повільний вогонь, вони варилися всю ніч, вранці були м’якими навіть кісточки. Далі Олена Володимирівна порізала ніжки на маленькі шматочки, переклала їх в сковорідку, додала масла, томатної пасти, трохи часнику, перцю, солі, потомила кілька хвилин і все, страва готова. — Та будь-який азіат може тільки позаздрити, — говорила Олена Володимирівна. Чоловік повернувся з роботи: — Скоро обідати будемо? Я голодний як вовк. — Сідай, у нас сьогодні азіатський романтик, — сказала Олена, поклавши на стіл тарілку з дивним, але смачно пахнувшим місивом. — Пахне непогано, як не див но…
— сказав чоловік, сівши за стіл. — Їж, це делікатес! Жри Жуя називається. Китайці тільки у свята їдять, — сказала Олені, поправляючи фартух. Для більшого ефекту вона поставила на стіл віяло зі схожими на японське опахало малюнками, свічки і горілочку з двома чарками з боків. Нічого не скажеш-Східний шик! — У нас тепер кожен день такі тематичні прийоми будуть? — А то! Завтра нашу традиційну кашку зварю, а післязавтра пройдемося по білоруській кухні – варена картопля, смажена і фрі! Сіділи так старі, їли свої делікатеси і реготали. Коли в будинку панує така атмосфера, все дається легше. Скоро у них і життя налагодиться, і лазню відремонтують, і онуки вивчаться, і все буде відмінно.
