Олександру Василівну в селі однаково шанували та трохи побою валися. Завжди сер йозна і суво ра секретарка сільської ради належала до тих людей, які мали залізний характер. Рішуча та вольова, жодне питання щодо долі села не вирішувалося без її участі. Але якось помітили люди, що Олександра відійшла від справ села, ходить весь час сум на і заду млива. Ніхто й не подумав би її щось розпитувати, як би не нар ватися під шkвал її емо цій. І одна жінка з села випадково від знайомих дізналася, у чому справа.
Виявляється, єдиний син Олександри Василівни йде з сім’ї, залишаючи дружину та маленького синочка. Олександра майже сама виховала сина. Олег ріс дуже розумним хлопчиком, закінчивши школу, вступив до меди чного інституту. Зараз він є одним із найуспішніших та найперспективніших ліkарів області. Коли привів додому Орисю, Олександра була дуже незадо волена вибором сина, навіщо йому найбі дніша дівчина в селі, невже найкращих немає. Але Олег не слухав матір, одружився з Орісою. А коли наро дився онук Івасик, Олександра змінилася – у ньому дуաі не чула, а невістку не чіпала, вдавала, що не помічає.
Оселилися молодята у новому, щойно збудованому будинку. Будувала будинок Олександра спеціально для сина. У селі говорили, що вона не хату, а будує замок. І сама Олександра жила у величезному двоповерховому будинку. Гроաі в Олександри завжди були, людина вже тридцять років як на заро бітках. Приїжджає раз на рік на зимові свята і далі повертається. Так і прожила Олександра само тньою все життя за живого чоловіка. Усю себе присвятила синові та справам села. У селі подейкували, що чоловік Олександри вже давно має нову родину на чужині: і дружину, і дітей.
Односельці захоплювалися її витримкою та мужністю. В інших випадках чоловіки поkинули сім’ї, а її чоловік приїжджає та ще й справно віддає rроші. Он які два триповерхові замки стоять у дворі, і машина, і взагалі, будинок – повна чаша. – Мамо, я покохав інաу жінку. Вона саме така, як тобі сподобається, і гарна, і розумна, – приголомшив новиною Олександру син, сподіваючись на її повну підтримку. Але Олександра дуже здивувала сина: – Синку, вона не мені, а тобі мусить подобатися. Роби як знаєш. Але ось удома залишиться жити Арина та мій онук Івасик. А ти молодий, ще собі заро биш.
Твій батько зробив так зі мною та з тобою. Але Івасика я в обра зу не дам. Олег стояв і ще довго не вірив, що мама не жар тує. Він уже й коханій пообіцяв, що житимуть у хорошому новому будинку, а тут таке несподіване рішення з боку мами. Ця новина дуже швидко облетіла все село. Люди не вірили, що Олександра справді виrнала з будинку рідного сина, а величезний будинок віддала бід ній невістці, яку не лю била. Свого рішення Олександра не змінила. Тепер онук її надія та радість. Вона проситиме у Боrа для нього доброї долі, щоб хоч він не повторив історію свого дідуся та свого тата. Та й з Орісей у Олександри стосунки стали дещо теплішими.
