Катерина продала корову і поїхала в місто провідати дочку. Лист не писала, хотіла порадувати. Ірина сьогодні чекала гостей. У кімнаті був накритий довгий стіл. Потім почали сходитися гості. Дочка попросила матір, щоб та не сідала за стіл, бо буде незручно Тітка Катерина важко опустилася на пошарпану темну лаву під старою вишнею. Витягла з кишені заяложений конверт і обережно, немов він зараз попелом розсиплеться в руках, розгорнула зашкарублими руками білий аркуш, списаний дрібним бісером слів. Лист від дочки. Перше за півроку. Старечими підсліпуватими очима мати ще і ще раз уважно перечитала написане, хоча кожне слово вже знала напам’ять. Може, ось зараз своїм поголеним материнським серцем відчує якийсь потаємний сенс між цими дрібненькими рядочками. Сенс, якого не вловила до тих пір.
«Живу добре, не турбуйся. Грошей вистачає, хоча не можу сказати, що маю зайві. Без Павла вже третій рік, звикла. Аліменти на Оксанку він платить регулярно, часом навіть приносить якісь подарунки». Серце тітки Катерини боляче защеміло: зростає внучка без батька, так доля покарала дочку. Може, за якісь її, мамині, гріхи? Так які ж саме?! Все життя, з юних років багато працювала. Ростила дочку сама, тому що Петро загинув в полі. Крутилася, як білка в колесі, щоб доньку на ноги поставити. Послала її в місто. Навіть квартиру допомогла купити, хоча ой як непросто було … По кілька кабанів тримала, поки здоров’я дозволяло їх обходити, а городів понабирала стільки, що днювала і ночувала на них.
Возила в Одесу картоплю, в Москву м’ясо. Все що могла відкладала в дерев’яну шкатулку, розмальовану півнями. Бувало, в крамницю місяцями не ходила, собі геть на копійку нічого не купувала. А що їй, старій, треба? Якесь лахміття ще є — підлатала та й ходи. Хліб пекла свій, бараболя теж своя … а то все їй, Іринці, в місто.
«Нещодавно зробила в квартирі євроремонт. Стільки грошей в нього вклала, ти не уявляєш. Зате краса! В одному з листів вишлю тобі фотографії. Відішлю, як ти просиш, і фотографію Оксани. Ти її не впізнаєш — зовсім доросла, вище мене на півголови».
Серце тітки Катерини знову стислося. Так хотілося побачити, обійняти, приголубити внучку! Вже мало не два роки проходить, як бачила її в останній раз. Оксанка тоді ще була зовсім маленька. Поки внучка спала, бабка на світанку йшла в ліс, збирала їй суниці. Дівчинка дуже любила їх і тепле, тільки що від Василини, молочко. Одна старенька Василиса і залишилася з нею … Вже майже не дає молока, але здати корівку заготівельникам не могла: зріднилася з худобою, як з людиною. Навіть базікала з нею, скаржилася на своє самотнє життя і гірку долю». Оксану вдома не застаю: ось тільки на ніч і приходить. Займається на курсах французької, ходить на шейпінг, в бари з подругами і кавалерами».
«Шейпінг» … що це таке? Відірвала очі від листа стара. Напевно, щось хороше, адже хіба дочка пустила б на погане? Катерина пригадала свою молодість. Дві спіднички на зміну, дві сорочки — одна вихідна, на свята, друга на кожен день. Одні туфлі. Ось і весь наряд. Зате роботи!»… Дуже хотілося б тебе побачити, мама. Яка ти? Як ти? Побалакати б з тобою хоч годинку. Але приїхати ніяк не можу: робота. Того року вдалося вирвати профспілкову путівку на море, в санаторій. Повернулася додому, а тут аварія: у сусідки був потоп, то у мене вся стеля і шпалери облетіли, довелося робити ремонт. Знову не вдалося до тебе вирватися. та й грошей уже не було … Довго сиділа Катерина у важкій задумі після тих слів. Потім рішуче піднялася і попрямувала до будинку. У скриньці з півнями перерахувала відкладені на похорон гроші. Кіт наплакав … знову сіла. Так, у важкій задумі, просиділа мало не годину. Зважилася Василиса дивилася на неї великими сумними очима. Все розуміла, хоч і скотина. Немов прощалася …- Тітка! — крикнув молодий заготівельник. — Я довго ще буду чекати?! У Василини з рудого очка скотилася велика прозора сльоза. От і все! Чи не буде тепер Катерині з ким словом обмовитися.
Грошей за стару Василину заготівельник дав небагато. Але на дорогу і на гостинці для Ірини та Оксанки вистачить. Адже як же це вона приїде з порожніми руками?! Увечері Катерина зарубала три найбільші курки і півня. Обпатрала їх. Витягла з погреба кілька банок з опеньками, суничним варенням і солоних огірочків, які так любила дочка. Зібрала все в величезну строкату сумку. Гроші склала в конверт і туго зав’язала в хустинку. Довга дорога зморила Катерину. Гуркітливий брудний плацкарт в поїзді, шум на вокзалі, потім автобус, хиткий трамвай. Та ще й сумки — підняти! Ледве доїхала до дочкиного будинку. А в ньому як на зло ліфт зламався. Хвилин десять посиділа біля під’їзду на лавці, здивовано дивлячись на молодого хлопця з височенною, довгоногою собакою, схожою на велосипед.
— Не бійся, тьотя, вона не кусає! — заспокоїв хлопець.Ледве доперла Катерина важкі сумки на восьмий поверх. Але на тому її біди не скінчилися. На дзвінок у двері ніхто не відповідав. Дві години сиділа жінка на сумках, поки дочекалася дочку. Ледве впізнала: Ірина пофарбувала волосся в яскраво-рудий, аж очі їв, колір, схудла, одні очі залишилися, а в руках тримала довжелезну цигарку … доньці від подиву мову відняло.- Мама, це ти?! — нарешті прорвало. — Як?! Звідки?! Чому ж не написала телеграму?!. Як виявилося, Катерина приїхала невчасно. Ірина сьогодні чекала гостей. У кімнаті накритий довгий стіл … З півгодини поговорили. Потім почали сходитися гості. Дочка попросила матір, щоб та не сідала за стіл, бо «буде нецікаво і незручно».
До пізньої ночі Катерина просиділа в маленькій кімнаті, слухаючи шум і п’яний крик гостей. Потім прийшла внучка з подружкою. На хвилинку забігла до бабки, обцілувала і пішла в іншу кімнату … Вранці Ірина побігла на роботу, а Оксанка в школу. Зійшлися пізно ввечері. Разом повечеряли. Дуже зраділи привезеним бабою гостинцям, особливо грошам. Ірина на інший день купила собі вечірню сукню, а внучці новий телефон і абонемент на півроку до басейну. А на третій день дочка сказала матері, що купила їй квиток назад. На завтра … мовляв, на той напрямок взяти квиток важко, а це відгукнувся якийсь давній знайомий і «по блату» допоміг.
На світанку заспана і скуйовджена дочка піднялася, щоб проводити маму. Внучка спала. Катерина поцілувала її, сплячу, і пішла. Біля під’їзду Ірина зловила таксі, посадила маму, тицьнувши в руки квиток, і повернулася досипати …- Щось ти швидко, Катя, повернулася! — гукнула сусідка, на яку Катерина залишила своїх курей і старого Рябка. — Я думала, ти там тижнів зо два побудеш.- Та й я так думала, — прошепотіла про себе стара. — Соскучилась! — голосно сказала сусідці. А потім пішла в хлів, де недавно жила її рідна Василиса, і довго-довго гірко плакала, притулившись до холодної стіни.
