Розповім по порядку. Я вийшла заміж в 18 років, мій обранець жив неподалік від того будинку, де жила я. Я закінчувала 10-й клас, а він, повернувшись з армії просив у мене підручник, щоб підготуватися до вступу в університет. І тієї весни я закохалася в нього. Закінчивши школу, я стала студенткою того ж університету, куди вступив і мій Микола. Наші вчення, любов і дружба зблизили нас, і ми одружилися. Правда, після одруження ми продовжили вчитися вже на заочному відділенні, оскільки нам довелося працювати. Мої батьки вирішили поступитися нам квартиру і переїхали до бабусі, яка жила в приватному будинку. Закінчивши вчитися в університеті, ми влаштувалися на хорошу роботу і стали замислюватися про наро дження дітей.
Мені вже 29 років, чоловік трохи старше, нашій дитині виповнилося зараз всього 3 місяці. Ні на чию допомогу ми ніколи не сподівалися, намагалися самостійно вирішувати свої проблеми. У малюка часто болить животик, тому виспатися мені довго не вдавалося. І ось втрутилася свекруха, яка живе разом з розведеною дочкою і її трирічним сином. Навіть коли я була в положенні, її дочка залишала в нашому будинку дитину і йшла у своїх справах, по подругам, кінотеатрам. Діна розфарбовувала картинки, слухала казки, які я читила. Але зараз мені складно справлятися навіть зі своєю дитиною, а ці жінки — свекруха і її дочка — немов цього не розуміють і продовжують підкидати мені цього хлопчика, а самі їдуть то на курорт, то йдуть на прогулянку з подругами.
Я намагалася пояснити, що не так легко дивитися за двома дітьми і просила не приводити хлопчика. Кілька днів вони його не приводили, але потім їм знову «терміново потрібно», нехай він побуде в тебе кілька хвилин, але приходять за малюком пізно ввечері. Ми з чоловіком просили, але це марно. Як і раніше продовжують приводити дитину і йти. Тепер вони і не питають дозволу, ніби так і треба! Нещодавно зовиця разом подругою полетіла на море, а мати чоловіка на дачу. Свекруха вручила мені Мишка зі словами: «Хто ж ще за ним догляне, якщо не ти? Не можу ж я взяти його з собою на дачу. А якщо не поїду, то до весни не підготовлені вчасно». Отримавши відмову, мати чоловіка залишила хлопчика на кухні і пішла. Я викликала таксі, привезла хлопчика на дачу і повернула свекрухи. Увечері вона почала скандалити, кричала, що я така-сяка якомогла так чинити?
Я пояснювала, що про дитину повинна піклуватися її мати, а бабусі або інші ро дичі допомагають, якщо їм цього хочеться і є час. Я ж для нього чужа людина. Потім я пригрозила, що можу викликати опіку. Виходить, що сестра чоловіка потребує свободи, оскільки вона прагне вийти заміж, Час же йде, їй вже 24 роки. Але чому через це інші люди розпоряджаються моїм часом? Після цього мати чоловіка перестала зі мною розмовляти, вона стала вороже ставитися до мене. Але мені дійсно доводиться дбати про своє тримісячному дитину і відволікатися постійно на чужого не хочеться. Не хотілося сваритися зі свекрухою, але і терпіти таке ставлення втомилася. Вона не розуміє, що фізичні і моральні сили не безмежні. Я вважаю, що я повністю права. Або все ж ні — і повинна їм допомагати?
