Якось увечері свекруха з чоловіком попросили мене звільнити квартиру. За мною приїхав вітчим, але він не хотів забирати мене додому, а довго говорив з чоловіком. Потім мене з дітьми відвезли в стару бабусину квартиру. Чоловіка я побачила лише через три роки. Навіть не знаю з чого почати. Все це, відбувалося ніби не зі мною, я це згадую, як якийсь страшний сон, або фільм. Тільки зараз я починаю розуміти, через які труднощі мені довелося пройти і не здатися. Озираючись назад, я навіть почала себе більше поважати.
Я завжди була дівчиною сором’язливою. Напевно, тому легше написати, ніж розповісти про свою проблему. Перший раз за останні три роки не знаю, що робити. Познайомили нас з Віталієм батьки. Вірніше, його мама — Валентина Степанівна і мій вітчим. Вони до сих пір працюють в одному супермаркеті. Віталій теж був скромним хлопцем, який важко знайомився і сходився з людьми.
Та й галасливі компанії він не любив, як і я. Спочатку все було добре. Зіграли скромне весілля, я переїхала жити в квартиру чоловіка, вірніше — його мами. Валентина Степанівна трохи повчала мене, але все було терпимо. Поки я не впізнала, що чекаю дитину. Відчувала себе не дуже добре. А від нової рідні ніякої допомоги. Степанівна почала, навпаки, розповідати, що я придурюється. Адже вона, коли чекала дитину, то ще й працювала з ранку до ночі.
Мені ставало гірше з кожним днем. Коли я дізналася, що чекаю двійню, було таке враження, що чоловік просто злякався всього цього. Спершу він, якось не впевнено, намагався захистити мене перед мамою. А потім, судячи з усього, вирішив, що я — сімулянтка. Грошима мене обмежували неймовірно. І, якби не мама, яка крадькома від вітчима передавала мені трохи готівки, я просто не знаю як би жила. А потім, з’явилося двоє хлопчаків, які не давали спати, змінюючи один одного. Віталій дивився на все це, як на фільм, без своєї участі. З Валентиною Степанівною ми вже просто кричали одна на одну. Дійшло до того, що в один день, мене до вечора, попросили звільнити квартиру. Виселялася я теж зі скандалом.
Вітчим не хотів забирати мене додому, приїхав «серйозно розмовляти з Віталієм». В результаті мама з вітчимом забрали до себе бабусю, а мене переселили в маленьку, завалену мотлохом квартиру. Правда Валентина Степанівна відкупилася від мене невеликою сумою «на переїзд» і пообіцяла оформити розлучення за свій рахунок з нарахуванням аліментів на дітей. Але, про які гроші можна було говорити, якщо Віталій став працювати охоронцем в тому ж супермаркеті? Я відмовилася від своєї частки в материнській квартирі і оформила на себе житло бабусі.
Сюди ж прописала синів. Не знаю, що зі мною сталося, але мій організм просто включився в режим роботи. Я вставала, коли ще було темно, прала і готувала їжу, одягала і годувала дітей, їхала разом з ними в магазин і збирала документи. Постійний їх плач і крик більше не дратував мене. А, коли працівники відповідних органів і люди в черзі починали божеволіти від усього цього писку і ниття, мене обслуговували швидше. Іноді я засинала прямо в транспорті. Коли до мене іноді приходила мама, я просто їла.
Мені здавалося — потрібно наїстися на весь тиждень вперед, інакше часу більше не буде. Не було образи. Я, здається, взагалі розучилася відчувати. Навіть любов до дітей тоді не відчувала. Все змінилося, коли малюки вперше пішли в дитячий сад. Повернулася додому і була приголомшена тишею. Просто, як ніби мене викинуло на безлюдний острів. Вже почала думати, що зараз просто збожеволію і забуду — хто я і де.
Добралася до душа і полила себе крижаною водою, щоб повернутися в реальність. Згодом, яка звикла до вільного часу, встигала відпочити, переробити все по дому і навіть почала трохи підробляти — допомагала з прибиранням в найближчому салоні краси. Там же вивчилася на майстра манікюру, стала брати собі клієнтів. І ось, коли поверталися з близнюками з садка, випадково зіткнулася з колишнім чоловіком.
У нього просто дух перехопило, наговорив мені купу компліментів, розплакався, дивлячись на малюків. Підвіз нас, хоча я і відмовлялася. А потім прийшов миритися! Уявляєте? Через три роки! Після того, як я ледь не втратила розум. Він же весь цей час висипався, не обтяжував себе нічим, купив машину (не зрозуміло за які гроші). Я запропонувала йому почати з того, що просто брати дітей до себе.
Увечері він стояв під моїми дверима зі словами, що Валентина Степанівна його вигнала. Він з нею посварився і більше від нас не піде. Але, я його поки не пустила в квартиру. Нехай поживе сам і зрозуміє, що таке, коли тебе виганяють, а ти не знаєш, як далі жити. Чесно, коли я дивлюся в очі Віталія, я розумію, що, незважаючи ні на що, все-одно його люблю. Та й синам потрібен батько. Але, я не хочу знову бачити біля себе чоловіка, який уникає труднощів. Навіть не знаю, що робити.
