Поліну весь день мучило почуття, ніби зараз щось станеться. Вона від хвилювання зателефонувала доньці, яка була у школі, уточнила чи все нормально. Потім батькам, та й у них все було добре. Потім чоловікові він не брав трубку, але Поля не стала хвилюватися, подумала, може на роботі, не може відповісти. Поки закінчився робочий день, вона сиділа, як на ножах. Потім закінчивши, одразу рвонула додому. Передчуття її не залишало, і вона мала право. Увійшовши до квартири, натрапила на картину: чоловік збирав речі у валізу. Поліна поставила перше запитання: «Куди ти?». У відповідь отримала щиросерде зізнання — я тебе більше не люблю, казав їй чоловік, ці слова в голові Поліни почали віддаватися луною.
Він повідомив, що у нього коханка двадцяти п’яти років і він з нею щасливий, а до Полини всі почуття охолонули, і він іде. Поліна залилася сльозами і впала в істерику, благала чоловіка не йти, видирала з рук сумки, падала на коліна, робила все, аби коханий не пішов. Він її підняв і струснув: «— Тобі всього тридцять дев’ять років, Поліна, знайдеш ти ще своє кохання». На цих словах він узяв речі та залишив будинок. Поля крикнула йому в слід, що той може більше не повертатися, а він сказав, що й не збирається. Жінка зачинила двері, сповзла на підлогу і заридала сильно.
Плакала близько години, прокручуючи в голові всі щасливі події та переживання їх із Дімою. Як вони познайомилися, як вирішили одружитися, то як сильно батьки Полі полюбили Діму, а сусіди були в шоці, як вона такого гарного хлопця урвала. Вони були разом сімнадцять років, їхня історія кохання була шалено романтичною і Поля не розуміла, що зробила не так. Хто ця дівчина, яка вкрала чоловіка із сім’ї. Незабаром дочка прийшла додому. Поліна відразу витерла сльози, щоб дочка не зрозуміла, але важко приховати опухлі червоні очі. Аліна зі страхом подивилася на маму: «Мам, що трапилося?». Поля не стрималася і знову заплакала, повідомивши доньку новину.
Аліна спочатку не повірила, а потім у самої виступили сльози, їй було прикро за маму, за себе, за вибір батька. Вона обійняла матір, і вони кілька годин сиділи на кухні та обговорювали, що робити їм далі. Для початку Поліна попросила дочку нарешті піти розвіятися з її хлопцем, Микитою, який уже неодноразово їй зателефонував. Аліна спочатку не хотіла, але потім вирішила зробити так, як хоче мама. Поліна вирішила піти з роботи та знайти нову, бо отримувала мізерні гроші, а всім їх забезпечував Діма. А її зарплати не вистачило б навіть на їжу. Тому вранці вона, сповнена рішучості, звільнилася. Шеф, звичайно ж, сказав, що краще за роботу вона не знайде, а назад проситься навіть нехай не пробує, а Поліна лише знизала плечима і вийшла з кабінету, коли той підписав папір про звільнення.
Вона щаслива повернулася додому, бо зробила крок до нового життя і пішла купувати продукти до магазину, щоб приготувати вечерю, адже сьогодні загляне до них Микита. Поліна дуже любила хлопця доньки, вони зустрічалися вже рік та були щасливі. Коли жінка вийшла, останній на кого вона очікувала зустріти це її однокласник. Микола стояв біля магазину і на когось чекав. Поліна привіталася з ним і розпочався діалог, у якому вона розповіла про розлучення з чоловіком та спробу знайти роботу.
Коля одразу спалахнув і запропонував їй роботу, бо знав, що вона закінчила факультет перекладацької справи, а йому якраз були потрібні перекладачі. Наступного дня вона пішла на нову роботу. Коля обіцяв, що зарплата буде гідною. Все так і було. Через рік жінка повністю змогла стати на ноги і забезпечувала сім’ю. Тоді доля вирішила посміхнутися їй і вдруге. Одного разу Микола попросив Поліну зустріти в аеропорту їхнього дуже важливого клієнта, його звали Курд. Він погано знав російську і попросив допомоги у Поліни. За весь тиждень його перебування він скрізь брав Поліну з собою, і вони спілкувалися.
Потім Курд перед від’їздом заявив, що хоче затриматися, а потім Поліну та Аліну кличе з собою до Німеччини, жити. Жінка спочатку відмовлялася, запитала, а хіба немає в нього сім’ї і той лише заперечно похитав головою і заявив, що він зовсім один. Поліна погодилася. Аліна з нею не поїхала, залишилася з Микитою жити в їхній квартирі з матір’ю. Минуло десять років. Життя Поліни пішло в гору, вона стало власницею салонів краси, часто літала до доньки, одягалося як від голочки. Аліна вийшла заміж за Микиту, після закінчення університету, у них народився син, якого вони назвали Георгій.
Якось Поліна приїхала до дочки та зустріла його: Діму. Той спочатку не впізнав Полю, а потім кинувся вибачатись, просився повернутися, казав, що помилився, а йому було прикро, адже дружина стала прекрасною. Та та відмовила і підтвердила його слова, що вона знайшла своє щастя. Діма пішов, так і не зайшовши до дочки, бо Поліна заборонила. І саме тоді Поліна зрозуміла, як круто зміниласяїї життя, і вона сама, що змогла довести те, що в ногах Діми валятись не збирається і вона більше не та слабка жінка, яка залежала від нього.
