Я більше року доглядала зі своїм онуком, сиділа з ним цілими днями, але більше цього робити не буду. Швидше за все, ви будете мене засуджувати. Але я можу пояснити своє рішення. Я думаю, що ви погодитеся: у мене просто немає іншого виходу. Вся справа в тому, що мені вже 82 роки. Погодьтеся, що це немало. А моєї дочки зараз 52 роки. Рік тому вона наро дила сина. Моя дочка не заміжня. Якось все життя їй з чоловіками дуже не щастило.
Хоча вона багато разів намагалася створити сім’ю і дуже мріяла про те, щоб стати мамою. Все не виходило якось. А потім раптом дочка дізналася, що їй якимось дивом вдалося зав агітніти. Батько дитини умовляв її зробити аборт: говорив: Куди тобі наро джувати в твоєму віці ?! Але дочка вирішила нар одити дитину. Ваг ітність і пологи були дуже важкими. Вже через три місяці дочка була змушена вийти на роботу: адже батько дитини відмовився їй допомагати, а їсти треба і дитини теж годувати треба. Ми з нею довго думали, що ж нам робити. Вирішили, що з Сашенькою я буду сидіти.
Я знала, що мені буде дуже важко, але не думала, що до такої міри. До вечора я просто валилася з ніг від втоми. Вранці не могла встати. Просто у мене вже немає сил доглядати за маленькою дитиною. Я протрималася цілий рік. Але більше просто не можу. Сил немає ніяких. Я сказала дочці, що більше не зможу сидіти з Сашком. Може бути, я вчинила неправильно, але я відчуваю, що якщо так і буде про довжуватися, то я просто скоро помру від такого навантаження. Мені здається, що я маю повне право на спокійну старість і відпочинок в моєму-то віці.
