У класного керівника нашої дочки була мама у віці. Вона ще чудово пересувалася і обслуговувала сама себе, однак в якийсь момент з’явилася у неї звичка дзвонити своїм дітям ночами і рано вранці: «Донечко, прийди, я пог ано себе почуваю». Її немолодій дочці доводилося вдаватися і о 2 годині, і о 3 годині, і навіть в 5 ранку. А до 8-ї йти на роботу. І тут сам Всесвіт вже став робити натяки, що пора вже і зупинитися.
Першим натяком було падіння, в результаті якого дочка зламала руку. Лише через півроку — перелом ноги. З жовтня вона вийшла в школу, а на зимові канікули мама знову стала просити прибігти до неї і допомогти, і знову вночі. В результаті у дочки двостороннє запалення легенів, ускладнення і сме рть. Ось так — по мерла прекрасна і добра людина, яка після канікул не повернулася в школу.
Весь її клас разом з моєю донькою оплакували її см ерть дуже довго. Зі сме рті першої дочки не встигло пройти і 40 днів, як мама стала дзвонити другій доньці і просити приїхати під приводом, що їй пог ано. Але інша дочка сказала, що не приїде, а мама давай пла кати і скандалити: «не любиш ти мене, чи не дорожиш, ось я візьму і по мру». У відповідь дочка візьми та ляпни: «Сестра весь час приходила до тебе, ось уже мер тва.
А я не хочу вми рати вперед тебе. Вранці мені на роботу, а після роботи приїду до тебе. Ти можеш собі і сама викликати швидку! Раз мені можеш зателефонувати, то і ту ди подзвониш». З тих пір пройшло 15 років — і жінка досі жива! Чи не по мерла без нічних приїздів! Висновки можете робити самі. Якщо я стану лежачою, але в розумі, то нехай мої діти здадуть мене в спеціалізований заклад. А якщо стану неад екватною, то тим більше!
Кому здається це неправильним, вони просто не розуміють і ніколи не доглядали добу безперервно за літніми людьми з деменцією. Вони вважають, що родичі здають в будинку для людей пох илого віку нормальних людей, які тверезо мислять і можуть себе обслуговувати. Коли здають старих в пансіонат, тим більше платний, то тут справа у власному виживанні, щоб не пом ерти раніше 90-річної бабусі.
До того ж, людина не може 24/7 доглядати за літньою людиною, адже у нього є робота і сім’я, а доглядальниці, самі розумієте, скільки коштують. Однак суспільство у нас вміє лише засуджувати, не замислюючись над багатьма речами. У наших людей менталітет такий, що страждати повинні все. Краще нехай людина помре, ніж здасть бабусю або дідуся в пансіонат з цілодобовим доглядом.
