Ця історія трапилася зі мною майже рік тому. Я йшов з магазину додому через парк. І раптом почув переляканий жіночий крик: — Дениска, негайно відійди від собаки! Я обернувся і застиг на місці. Маленький хлопчик радісно обіймав велику, брудну бродячого собаку. Собака виглядала просто жахливо.
Я став думати: чим же я можу допомогти дитині? Чи можна його витягнути з цієї ситуації? Я почав повільно підходити. Собака почав на мене гарчати. В цей час хлопчик примудрився засунути в пащу собаці свою маленьку ручку. Від цього очманіли все: і сама собака, і я, і мама малюка. Ми просто не знали, що нам робити.
— Який ти Холоша! Ти глязний! Підемо до нас. Будемо з тобою в ванні разом плавати! А давай! Підемо, холосо ти така, собачка! — весело сказав хлопчик собаці. Собака раптом побігла кудись, але скоро повернулась. Ми за цей час з мамою малюка встигли підбігти до нього і взяли його на руки. Собака принесла в подарунок малюкові велику кістку.
— Ула! Це він мені подалок плінес! Я ж казав, що він дуже холоший. Мама, давай заберемо його собі. Він буде моїм длугом! Справжнім! Пройшов рік. Я вже забув цю історію. А потім знову йшов через цей парк додому і побачив таку саму собаку, тільки чисту і на повідку, з красивим нашийником. «Це ж треба як в житті буває!
Такі схожі зовні собаки, але у них така різна доля! Цікаво, а чи жива ще та собака?» Я пішов далі і раптом почув знайомий веселий голос: — Длужок, ми тобі велику кістку купили. А ще ми сосисок купили. Ти не хвилюйся, я з тобою обов’язково поділюся! Буде у нас з тобою сьогодні справжній плазднік! Плавбудинок,
Клутьє! Я озирнувся і зрозумів: переді мною той самий хлопчик і його мама. Вони все-таки тоді забрали цього доброго пса до себе додому. Тепер в цьому світі живе набагато більше щасливих людей: хлопчик, його мама і я, звичайно ж; ще й дуже щаслива собака, про яку тепер так добре піклуються і яку тепер так люблять!
