Мілана не могла повірити своїм очам та вухам. Найрідніша людина виганяла її зі свого будинку. Вона ոлакала днями та ночами, бо їй не було де жити. Вона в прямому значенні цього слова залишалася на вулиці, а сестрі був начхати. Після того як батьків Мілани та її сестри не стало через ДTП, квартира дісталася старшій доньці, тобто сестрі Мілани – Аліні.
Незабаром Аліна вийшла заміж та переїхала жити до чоловіка, а квартиру залишила сестрі. Але зараз, коли фінансовий стан чоловіка Аліни погіршився, пара вирішила здати квартиру, тим самим у них виникло б нове джерело доходу. Те, що Мілані в такому разі було б ніде жити, нікого не хвилювало. Настав день Х, коли Мілана мала зустріти нових господарів квартири.
Вона весь день налаштовувала себе, щоб не заոлакати перед мешканцями. Коли щаслива сім’я у війшла, Мілана показала весь будинок і раптом на неї наринули емоції, вона не змогла стриматись і заոлакала. На запитання, чому вона плаче, Мілана відповіла, що їй нема де жити. — Будинок великий, кімнат вистачить на всіх. Ти можеш залишитися з нами і допомагати по господарству, – запропонував батько сімейства.
Мілана сама не помітила, як стала прислугою у будинку, де колись жила із сім’єю. Господарі були дуже добрими та приємними людьми. Мілані часто допомагала мати сімейства. Через місяць до батьків повернувся їхній син, Кирило, який перебував в іншій країні з друзями. Хлопець теж почав допомагати Мілані. Дівчина боялася своїх думок, що вона повільно, але вірно закохується в Кирила.
Тепер Мілана щоранку прокидалася в очікуванні зустрічі з Кирилом. Випадкові дотики, погляди, ніжні слівця – це те, заради чого Мілана піднімалася вранці. Вона боялася зізнаватись у своїх почуттях, адже вони не були на рівних. Кирило зробив це за неї. — Ти підеш зі мною на побачення? – одного ранку, взявши Мілану за руку, спитав Кирило. Мілана за день втратила свою рідну людину на землі, втратила будинок, знайшла хороших друзів і, що найголовніше, любов всього життя.
