Я вийшла заміж, коли мені було всього 19 років. Чоловік був старший за мене на 20 років. Різницю між нами я не відчувала, бо поряд зі мною був турботливий і добрий чоловік. На той момент я вчилася в університеті і через рік народила дитину. Пройшов ще один рік, і я народила другого. Диплом я змогла отримати, бо чоловік у всьому мене підтримував.
Але скоро все змінилося. Пройшло 2 роки. Мій чоловік зібрав речі і мовчки пішов від нас. Я не розуміла, що відбувається. Чому він так вирішив? Адже у нас завжди були добрі стосунки. Це залишилося для мене загадкою, тому що він просто зник. Нам було дуже важко жити, тому що я залишилася одна з двома дітьми. Мені доводилося працювати ночами, а діти залишалися вдома самі.
Скоро я змогла віддати дітей в дитячий садок, а сама влаштувалася на нормальну роботу. На новій роботі я домоглася успіхів. Потім купила нам однокімнатну квартиру і вперше показала дітям море. У нас вже було все добре, як появився мій kолишній чоловік. Він просив вибачення і хотів повернути сім’ю. Я, природно, йому відмовила, тому що за весь цей час він навіть не цікавився, чи живі ми чи ні. Потім мені прийшла повістка в су д.
Чоловік хотів відсу дити у мене дітей. У нього нічого не вийшло, і я позбавила його батьківських прав. Через деякий час я дізналася, що батько мого чоловіка залишив свій будинок моїм дітям. Тоді я зрозуміла, чому чоловік просився назад. Природно, йому не потрібні були ні я, ні його діти. Після цього я зробила так, що його в нашому житті просто не стало. Так і він змирився з тим, що будинок він вже ніколи не отримає.
