Більшість людей свята відзначають вдома із сім’єю або з близькими родичами. Але це така морока. З ранку готування страв, потім застілля, а наприкінці вечора – прибирання та миття посуду. Насті це набридло, і вони з чоловіком вирішили відсвяткувати ювілей Толі в ресторані. Вони попередили всіх, що їх не буде вдома. Вони приїхали до ресторану, де вже наперед замовили столик.
Настя та Толя насолоджувалися приємною музикою. Вони розмовляли, згадували їхнє перше знайомство один з одним. Як вони зустрілися. Раніше коли всі дні народження Толі вони проводили вдома, приходило багато родичів. Не було й вільної хвилини, аби хоч би сісти. Настя майже весь час була на кухні, то міняла та мила тарілки, то підігрівала їжу – і так увесь вечір.
Наприкінці свята вона вже валилася з ніг. А ще все треба було вбрати. Коли внесли торт із запаленими свічками, зателефонувала його сестра Галя. Вона так кричала по телефону, що все було чутно. Виявляється, вони всією сім’єю прийшли до них у гості і вже рівно двадцять хвилин стукають у двері, але їм ніхто не відчиняє.
Толя розгублено відповів, що вони з Настею не вдома, і прийдуть, мабуть, дуже пізно. Вони ж усіх попередили на цей рахунок. Але сестра і чути не хотіла, як же так, вони прийшли привітати його, а їх немає вдома. Чоловік запропонував зайти завтра на каву. Сестра обурилася і кинула слухавку. Вона навіть забула привітати рідного брата із днем народження.
Толя засмутився; може, вони все-таки мали залишитися вдома. Настя підбадьорила Толю, адже це його свято, що він має право сам вирішувати, де і з ким його проводитиме, і додала, що, найімовірніше, сестра з сім’єю, як завжди, прийшли пообідати у них і до того ж, природно без подарунка. Через півгодини пара забула про неприємний дзвінок, і вони продовжили веселитися та танцювати. Вечір був чудовим. Толя з Настею вирішили, що щороку дні народження вони проводитимуть саме так.
