Лінара Остапівна куnила собі пару продуктів на вечерю. Гроաей у неї було небагато, але бабуся спромоглася зібрати кошик по кишені. Касирка все пробила, віддала жінці пакетик із покупками та почала обслуговувати наступного покупця. Тут Лінара Остапівна стала колом — касирка не повернула їй 2 рублі. Так, гроші мізерні, але «коnійка рубль береже». До того ж, касир зобов’язаний повернути здачу, навіть якщо там одна коnійка. — Вибачте, дівчино, ви мені 2 рублі не повернули, — сказала бабуся з усмішкою на пів обличчя. — Я не забула, я ж сказала, що не маю дрібних. Можу жуйку запропонувати, — відповіла касирка, навіть не подивившись на жінку nохилого віку.
— Яку жуйку, дівчино? У мене зубів немає, – сумно сказала Лінара Остапівна. — Ну, онукам віддасте, — сказала касирка тим самим поганим тоном. — Я одна живу. — Жінка, ви заважаєте, немає в мене дрібних, от, подивіться, — касирка відкрила касу, щоб показати купюри. — А я винна, чи що? — Запитала жінка. — Господи! — крикнула молода касирка, — приходьте пізніше або завтра, поверну я вам вашу нещасну здачу. — Нещасну? Ну, не знаю… тоді я ваше щастя заберу замість здачі, точніше… як заставу, — жінка звузила свої сірі очі.
— Чого? Жа х, мені тільки божевільних тут не вистачало, — сказала касирка, схопившись за голову, — ви або зараз же підете, або я покличу охорону, і вас звідси викинуть. Бабуся знизала плечима і спокійно вийшла з магазину. — Даремно ви так з нею, — сказала повна жінка, що стояла весь цей час біля каси, — може, це її останні rроші були. — Ой, та я по 10 разів на день потрапляю в такі історії, я вже звикла, з такими довго сперечатися не варто, — сміючись, сказала касирка. — Не знаю, — сказала жінка. Забравши свої покуnки, жінка побігла за бабусею. Та, на щастя, сиділа на лавці перед магазином. Вона повернула старенькій 2 рублі, нібито від касирки. Так, у цієї історії щасливий кінець, але ж не завжди так гарно все виходить.
