У мене було найжах ливіше дитинство. Своїм батькам Я ніколи не була потрібна. Я ненавиділа свій будинок, ненавиділа крики в ньому, людей в ньому, не розуміла за що мені це все. Найкраще місце, щоб тебе не чіпали — це кут під ліжком, я там майже все дитинство і провела. Від матері я ніколи не бачила ласки в мою сторону. Я не пам’ятаю дня щоб вона посміхалася. Минуло вже багато років, але її слова, що я для неї тягар, досі в моїй голові. Але я її давно пробачила. Так сталося, що я залишилася без батька, він пішов з життя через алkоголь, в такому стані він потрапив у бійку. Мама після цього почала сильно пити, всі rроші йшли на пляшки, я могла навіть голодувати через це.
В один з її п’яних днів, до нас у двері подзвонили. Мати подумала, що прийшов її товариш по чарці. Але це був якийсь чоловік. — Вам чого? — ось з таких слів мама вирішила почати розмову з незнайомцем. — Мені б Ігоря. Я його брат. Не рідний, звичайно, двоюрідний. Я проїздом тут, ось вирішив дізнатися, як він? — Як? Як? Помер він, як рік вже. Давай пом’янемо чи що. Брат мого батька побачив тоді мене, що стоїть в кутку, він мені пізніше розповідав, що я була тоді худою маленькою дівчинкою. Він тоді сказав матері, щоб вона мене зібрала.
Ми вийшли в магазин. Я стояла і nлакала, дядько запитав мене, що зі мною, а я не розуміла. — А ви мені поїсти купите? — Звичайно, куnлю. А хочеш новий наряд? Я тоді його обняла і відразу ж злякалася, мама ніколи мені не дозволяла обніматися з нею, постійно відштовхувала. А дядько мене тоді заспокоїв. Ми повернулися додому, дядько зайшов відразу з угодою до матері, над якою вона навіть не задумалася. — У нас з дружиною немає своїх дітей і не буде. Тобі потрібно буде відмовитися від дочки, а ми з дружиною оформимо на неї опікунство. Дядько забрав мене тоді до себе додому, з того дня я знайшла і сім’ю, і любов. Тітка Віра для мене стала мамою. Правильно кажуть, мати не та що народила, а та що виховала.
