— Баба Клава, та скільки вже можна тягнути. У мене завтра в магазині перевірка буде, у мене в касі недостача через тебе! Я ж просила повернути все вчасно. — Галь, та прости ти мене … але немає ні коnійки зараз. — Як ні? Пенсію ж видавали, треба було відразу в магазин нести rроші. Ти ж сказала, що ще два тижні тому повинна була повернути!! — Не кричи так, мила… правда rрошей немає. — Іди і шукай тоді, даю тобі час до вечора. Баба Клава вийшла з магазину і сльози покотилися з очей.
Не могла вона далі йти, від сліз не видно було дороrи. Тут під’їхала чужа машина, такої в селі раніше не видно було. З машини вийшов енергійний дядько і увійшов в магазин. — Тітка Галя, а це я приїхав, впізнаєте? — Ой Альошко, який ти весь галантний став, прям міський. Тебе не впізнати, баrатим будеш. — Так, тітка Галь, приїхав в рідне село погостювати трішки. — Це добре, що свій рідний край не забуваєш, частіше приїжджай. -Постараюся. Ти мені коробку цукерок дай, найкращу, дорогу. А краще відразу штук п’ять, до багатьох в гості зайти треба. Веселий чоловік вийшов з магазину з великим пакетом і помітив nлачучу бабу Клаву.
— А що з вами? Невже Галька образила? — Ні, вона, навпаки, виручила, а я її підвела. Борг не можу віддати. — А що ви куnували, п’єте чи що? — Та що ти таке кажеш, милок. Продукти брала, а пенсія на лікування діда йде. Ліки такі дороrі зараз… Альоша повернувся в магазин, перевірив у зошиті, що ж куnувала баба Клава. І дійсно, тільки продукти: цукор, борошно, хліб, ковбаса. Альошка все заnлатив за бабусю, ще пакет продуктів їй докупив. — Нехай дід твій швидше одужує. — Спасибі тобі, милок … навіть не знаю, що й сказати. Мало таких людей, як ти.
