Я давно покинула своє рідне село, але не дуже прагнула назад, тому що в селі особливо робити було нічого, у мене там, правда, залишилася подруга, але я не знала, як вона зараз живе там. Мені завжди здавалося, що мені просто пощастило, що я змогла вийти з цього болота, жила в місті і була щаслива. Насправді, коли я поїхала до подруги, то побачила, що щаслива і моя подруга, хоч і життя у неї звичайне і, я навіть сказала б, важке. Я тоді переглянула свої погляди на життя, і подумала, що більше нікого не засуджуватиму і ні на що сkаржитися. Я одна су мувала вдома, чоловік був на роботі, я не знала, чим зайнятися, хотіла піти по магазинах із чоловіком, куnити собі дрібничок,
але чоловік сказав, що затримається на роботі, і додав, щоб я на нього не чекала. Мені було дуже нудно, і я вирішила піти хоч до того магазину, який у нас був поряд із будинком. У магазині я зазирнулася на шубу, побачила, що одна молода жінка теж дивилася, потім почала приміряти, а я подумала, мовляв, що ж вона за селище взагалі не підходить. Коли молода жінка повернулася, я дізналася про свою найкращу подругу, яка жила в селі, ми з нею розмовляли, і я зрозуміла, що я сильно змінилася. Я запросила її до себе додому, щоб показати свій будинок і щоб вона мені позаздрила. Коли я запросила її на каву, вона з радістю погодилася, прийшла і коли увійшла до будинку,
одразу сказала, що все гарно влаштовано та що пощастило мені з чоловіком. Я почала хвалитися, що в мене все добре, що я постійно ходжу по магазинах, салонах краси… Подруга сказала, що більше не може затриматися, тому що не хоче залишити чоловіка голодним. Вона запросила мене з чоловіком і дитиною до себе з ночівлею, сказала, що якраз буде привід повернутися до рідного села. Умовивши чоловіка, ми поїхали до подруги, я зайшла в її простенький будинок, подивилася, як вона радіє кожній дрібниці у своєму будинку і зрозуміла, що для щастя не треба бути багатим, мати хороми, щоб бути щасливим. Я пишалася не тими речами… ця поїздка багато змінила в мені.
