Микола Бойко жив у мирі та злагоді зі своєю дружиною Галиною цілих 20 років. За всі роки їхнього спільного життя він не мав звички дарувати їй подарунки. З Галею вони одружилися швидко, через місяць зустрічей. Та й побачення були швидкими і без подарунків. Кілька разів сходили в клуб на танці. Микола наважився поцілувати її лише після сватання. Після весілля почався побут, турботи, народилися діти, було теж не до подарунків. Микола почав розвивати господарство, купував худобу, техніку, працював агрономом. Галина займалася дітьми, працювала на городі, працювала бібліотекарем в сільській бібліотеці. Діти росли — росли і турботи. Свята відзначали стандартно — застіллями.
Життя текло спокійним, тихим руслом. Одного разу, Микола поїхав на базар продавати картоплю, моркву, кілька курочок домашніх, як раз перед 8 березня. Торг йшов добре, продовольство швидко розкупили. -Хороші гроші заробив, Галка зрадіє, — подумав Микола. Склавши мішки в сусідську машину, Микола пішов по магазинах. Галина написала список продуктів. Спершу Микола відправився в місцеву забігайлівку, купив 100 грам і два біляші. У хорошому настрої Коля вийшов з кафе і пішов по магазинах. Розглядав вітрини, перехожих. Погляд зачепився за молоду пару. Поруч з молодим хлопцем стояла також юна симпатична дівчинка, і щось йому невгамовно щебетала на вушко.
— Юлька, підемо далі, чого ти дивишся на ці сукні, нам вони зараз не по кишені. — Тоша, дивись, яке гарне плаття у квіточки. Ну просто як на мене шите. — Юля, у нас грошей мало, купимо плаття, а зуби покладемо на цілий місяць на поличку. У кращому випадку будемо їсти картоплю і квашену капусту. — Уже рік як ми одружилися, а ти мені ще жодного разу не робив подарунка на свято, навіть на Новий рік. — Тоша, ну, будь ласка. Юля почала цілувати чоловіка і силою тягнула за руку в магазин. Незабаром молоде подружжя вийшли з магазину, Юля пищала від радості. Антон все-таки купив їй плаття. Микола задумався. Постояв, розглядав плаття у вітрині.
І справді гарна сукня, в дрібні квіточки. У схожому сукню Галка приходила до мене на побачення. Щось приємне защеміло у нього в серці. -А я їй ніколи не робив подарунків, подумав Микола. Підглянувши чуже щастя, Микола зайшов в магазин і купив щось гарне плаття з вітрини. — О, це останній писк моди, пошите в ретро стилі, чистий шовк. Вашої дочки сподобається, — загомоніла продавщиця. -Це я для дружини беру, — перебив її Микола. — О, як я рада за неї, — защебетала дівчина. — Скільки з мене? Продавщиця назвала ціну, Микола почервонів. Це ж які гроші! Я краще комбікорми купив би худобі на місяць. — А чого так дорого? — сварливо поцікавився він. -Якість і краса! Микола задумався.
Грошей було шкода. Але подумав, як зрадіє дружина, і вирішив брати. — Купую, — відрахував купюри і вийшов з пакетом з магазину. Тут і сусід підійшов. Той їхав за кермом і розхвалює, який був хороший торг. Все до копійки везу додому. — А ти як? Багато взяв з торгівлі? — поцікавився сусід. — А тобі яке діло до чужих грошей? — розгнівався Микола. -Да ладно, охолонь. Приїхали в село. Галя ще не повернулася з роботи. Микола нагодував худобу, гній почистив, поросятам пити дав, курям насипав пшениці. Робота в руках горіла, а на душі було тяжко. Добру справу зробив, подарунок купив, а що ж так свербить на душі?Микола пошкандибав в будинок, налив собі чарку, потім другу, на душі стало легше. Галя повернула з роботи похмура.
-Як торгівля, Колю? Покупки привіз, що я замовляла? -Нормально. Ось гроші.- Галя порахувала. — Щось замало. -Ну, я купив тобі подарунок. Ось там в пакеті. Галя не повірила своїм вухам. — Це кому? Мені? Очі Галини заграли блискітками. Вона недовірливо взяла плаття з пакета. Пішла приміряти плаття в іншу кімнату. Поралася там хвилин 15, а потім вийшла вся заплакана. — Чи не налазить … товста я стала. — Так як, же так, — здивувався Микола, — таке ж плаття було на тобі, коли ми ходили на побачення в клуб. -Дурачок, скільки ж років пройшло, я трьох дітей тобі народила. — Знаєш, коли я побачив цю сукню, згадав нашу молодість, як добре було тоді сидіти — Так, Коля, твоя правда. Добре було колись … молодість-завжди добре … Вони сиділи на лавці біля будинку, Галина міцно притулилася до чоловіка.
Вони згадували минуле, сміялися. Додому почали сходитися діти. — Мама і тато, ви чого тут так сидите? — поцікавилася дочка Аня. Батьки тільки засміялися у відповідь. Дочка, тут батько тобі подарунок на 8 березня привіз. — Таточку, я тебе люблю, — дочка чмокнула батька в щоку і побігла приміряти подарунок. Вибігла щаслива, паморочилося в новій сукні як модель. Молодшим синам Ніколай привіз конструктор і солодощі. Вранці Галина розбудила Миколу, погладила по голові, запросила на сніданок. Галя дивилася на чоловіка таким закоханим поглядом, що він трохи в ньому не тонув. — Вже ранок? Тоді зі святом тебе, дружина. — Ти мені вчора свято зробив, спасибі тобі. — Ну скажеш теж … Так давно Галя і Микола не сиділи душевно, як того ранку. Попереду їх чекало ще багато таких щирих добрих днів …
